зимний

ЗИ́МНИЙ, а, е, розм.

1. Який має низьку або відносно низьку температуру; холодний.

Аж тут повіяв зимний вітерець (Л. Укр., І, 1951, 270);

Зимний дощ цідив, як із відра (Фр., V, 1951, 52);

Надійшла холодна, мокра зима. Порятунком від ворожих куль не змогли вже бути окопи і ями, залиті зимною водою (Ле, В снопі.., 1960, 293);

Він мовчки сідає з ним поруч і звільна Кладе йому руку на зимне чоло (Перв., II, 1958, 374);

// З тривалими, сильними холодами.

Коротке наше літо, і день той близенько: як ягідка в зимну осінь, зів’яне личенько (У. Кравч., Вибр., 1958, 114).

◊ Зи́мний піт — те саме, що Холо́дний піт ( див. холо́дний).

Зимний піт виступив на його чоло. Він утомився своїми гадками, що ніби чорні хмари гнали його й переслідували (Кобр., Вибр., 1954, 39);

Обли́ти зи́мною водо́ю — те саме, що Обли́ти холо́дною водо́ю ( див. вода́).

Петрусь стояв перед нею, мов облитий зимною водою (Фр., IV, 1950, 30).

2. Який не випромінює тепло або дає дуже мало тепла.

Ні, не порожнє небо, і світи Горять в пітьмі не зимними вогнями (Бичко, Простота, 1963, 142).

3. Неутеплений, без опалення.

Вирішили перенести батька в цю другу, холодну половину, куди ніхто не ходив. — Та вона ж зимна, як там лежати? — немов пожаліла батька Безхатчиха (Юхвід, Оля, 1959, 270).

4. перен. Спокійний, стриманий у вияві почуттів.

Прийшла Марта до обіду смутная, тихая і зимная (Вовчок, VI, 1956, 240).

5. перен. Позбавлений душевної теплоти, пристрасті.

Сьогодні стрінемось… Ми станемо знайомі.. Сьогодні тепле «ти», яким любив я звати Тебе в думках, на зимне «ви» зміню (Олесь, Вибр., 1958, 329);

// Який не виражає ніякого почуття; байдужий.

— Тут і дійшли ми до мети… — сказала вона з зимним усміхом (Коб., І, 1956, 84);

І нині — боже! — стигне кров. Згадавши проповідь холодну І погляд зимний… (Пушкін, Є. Онєгін, перекл. Рильського, 1949, 218);

Зимні очі; Зимне слово.

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

зимний

Значення в інших словниках