1. Словник української мови в 11 томах

зично

ЗИ́ЧНО. Присл. до зи́чний.

— Тепер скажіте, християни, Хто отруїв його!.. — Пані! Пані! — Громада зично загула (Шевч., II, 1963, 248);

Нам треба голосу Тараса. Зично щоб прозвучать про наш могутній день (Тич., II, 1957, 35);

Ледве встиг він договорити, як усі загукали зично: «Добре, добре!» — і засурмили в сурми (Боккаччо, Декамерон, перекл. Лукаша, 1964, 271).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. зично — зи́чно прислівник незмінювана словникова одиниця Орфографічний словник української мови
  2. зично — Присл. до зичний. Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. зично — Зи́чно нар. Громко, звучно. Громада зично загула. Шевч. 558. Словник української мови Грінченка