зломити

ЗЛОМИ́ТИ, зломлю́, зло́миш; мн. зло́млять; док., перех.

1. Зігнувши або розбивши, відділити, відламати частини, куски від чого-небудь; зламати (у 1 знач.).

Тут йому треба було двір промітати ..або побігти на торг купити на шага голок, коли хазяйка зломила голку (Вовчок, І, 1955, 296);

[Платон Гаврилович:] Та я тобі не подарую ще того, що ти мені на тому тижні щепу зломив (Вас., III, 1960, 137);

— Треба ж мені посидіти тихо, а то знову крісло зломлю (Ю. Янов., II, 1958, 62);

// безос.

І сказав вербі Данило: — Вербо, щоб тебе зломило! Мого рака не ховай! (Фр., XIII, 1954, 250);

// Порушити частково або повністю цілість кістки, кісток.

Ламай собі білі руки, Та не зломи пальця! (Чуб., V, 1874, 265);

Покотилася я в рів, — а кісточка в нозі хрусь! Зломила ж оце я, думаю, ногу! (Н.-Лев., II, 1956, 8).

◊ Зломи́ти [собі́] го́лову (ши́ю) — те саме, що Злама́ти [собі́] го́лову (ши́ю) ( див. злама́ти).

Війни хочуть в Уолл-Стріті — зломлять голову бандити (Укр.. присл.., 1955, 434);

Зломи́ти зу́би — те саме, що Злама́ти зу́би ( див. зуб).

Під Москвою зломив [фашист] зуби, в Ленінград не йде без шуби. В Сталінграді все покинув, До Харкова дер без впину (Укр.. думи.., 1955, 509);

Біс (чорт, ді́дько) но́гу зло́мить див. нога́;

Язи́к (язика́) зломи́ти — те саме, що Язи́к (язика́) злама́ти ( див. злама́ти).

Місяць якісь такі сказав чудні назви, що Христя аж здивувалася. Вона зроду таких не чула, то й виговорити їх чоловікові — ..язика зломиш (Мирний, III, 1954, 303).

2. перен., розм. Перемогти, здолати кого-, що-небудь (у боротьбі, битві і т. ін.).

Я сильний був, здоров, — о, як Бажав я кинутись стрілою І наложити головою, Зломивши ворога! (Фр., XIII, 1954, 439);

Але наближалися нові угорські вояки, було їх багато, і не зломити їх Іванковим смердам та городянам (Хижняк, Д. Галицький, 1958, 124);

// Подолати чий-небудь опір, упертість, примусити скоритися.

Треба було забезпечити контроль над усіма вузлами комунікацій, зломити опір білогвардійської охорони (Смолич, V, 1959, 781);

Бачурі не вдалося зломити впертість старого гідротехніка. Видно, що цю людину хтось довго кривдив, завдав їй чимало штурханів (Чаб., Тече вода.., 1961, 53);

Аркадій Валеріанович бачив, як мінились обличчя, відчував, що сьогодні можна буде зломити лісовиків як не всіх, то частину, і голос його подобрішав (Стельмах, І, 1962, 355);

— Ви хочете зломити мене? — видавив, нарешті, з себе слово Петро. —Не зломите! Я не таке бачив у своїм житті і не злякався (Багмут, Щасл. день.., 1951, 70);

// Позбавити кого-небудь сили, енергії, волі і т. ін., знесилити фізично або морально.

Не зломлять нашого завзяття Ні цар, ні вражії пани! (Пісні та романси.., II, 1956, 231);

[Д. Жуан:] Мене лякає тільки те, що може зломити волю (Л. Укр., III, 1952, 408);

Зломила неміч чумака-небогу (Щог., Поезії, 1958, 102);

Ніякі тортури не можуть зломити дух воїна-патріота (Мист., 1, 1958, 21);

// безос.

Видно, я старіюсь, що так мене зломило за одну невдалу зиму… (Л. Укр., V, 1956, 196);

// Приглушити, перемогти в собі які-небудь почуття, звички.

— Катю,— підійшов він до неї.— То ж добре, що я зломив себе. Тепер я весь біля тебе. Що й казати, була в серці тріщина (Руд., Остання шабля, 1959, 503).

3. перен. Рішуче відкинути, зруйнувати, знищити або порушити що-небудь традиційне, звичне, усталене.

— Не зломлю, серце, закону, не буду більше дядини гнівити (Барв., Опов.., 1902, 95);

Вони виділи, що в селі настає якась нова порода людей, що хоче зломити давні звичаї (Март., Тв., 1954, 107);

Стадницький згодився дати строкарям торішню плату, тільки умова залишилася графська, навіть шостий пункт не вдалося зломити (Стельмах, І, 1962, 201);

// Зіпсувати, спотворити (життя).

У їх домі ніколи не вживалося слово «тато». «Він» зломив їм усім трьом життя (Вільде, Винен.., 1959, 19).

4. перен., рідко. Недодержати чого-небудь обіцяного, даного, порушити його.

— Тримайся мене, Анно, як я піду! — промовив поважно [Михайло]. — А я тобі також слова не зломлю! Скоро поверну, зробимо весілля! (Коб., II, 1956, 63).

5. перен., рідко. Загнути, вигнути під кутом, змінивши попереднє положення, вигляд.

Раптово зломив [Антонас] Матвієві руки вниз і зубами схватив пасмо його волосся на голові (Ірчан, II, 1958, 299).