злющий

ЗЛЮ́ЩИЙ, а, е.

1. Дуже злий, недоброзичливий; протилежне добрячий.

— Цей начальник був навдивовижу лихий, злющий та вередливий (Н.-Лев., IV, 1956, 312);

[Макар:] Біда рудому з нею. Пропадає дівчина. Він на шахті, а вона де тільки не бігає. І таке злюще росте. Усіх хлопчаків б’є (Корн., II, 1955,135);

// Роздратований, сердитий.

— Ось одного разу повертається [баба] з базару — злюща-презлюща (Збан., Єдина, 1959, 142);

// Хижий, лютий (про тварин).

Мене манило звучне батькове ценькання і грубий, уриваний стук важких молотів, мов гавкання злющих, великих та похриплих псів (Фр., IV, 1950, 463);

// Який виражає зло, злість.

Свирид Яковлевич зупиняється біля молодиці, здоровається, а в її навіки злющих очах спалахує занепокоєння (Стельмах, II, 1962, 316);

— У-у, ішаки! — лається Абдулаєв і проводить їх злющим поглядом (Тют., Вир, 1964, 495);

// Сповнений зла, пройнятий злобою, недоброзичливістю.

Так хай же слава невмируща Про тебе скрізь загомонить, І ні злоба, ні заздрість злюща її повік не затлумить (Сам., І, 1958, 152);

Злюще слово.

2. Сильний, шалений ступенем вияву (про явища природи).

Я все тут по-своєму бачу й люблю У всяку пору. І травень розквітлий, І листопад, коли поле прочахне, І січень, коли завірюха злюща (Дор., Літа.., 1957, 22).

3. розм. Небезпечний, шкідливий.

Йде [солдат] полем, яке давно не знало плуга й поросло злющим будяччям (Вітч., 6, 1965, 187);

Злюще жало.