зниклий
ЗНИ́КЛИЙ, а, е. Дієпр. акт. мин. ч. до зни́кнути і зни́кти.
Передвечірній морок раптом розвіявся — промінь зниклого за містом сонця поклав ясну смугу на дахівку сусіднього будинку (Досв., Вибр., 1959, 243);
// У знач. прикм.
За хвилину віконце згасло, і Остап почув, як разом із зниклим світлом в його серці щось урвалось (Коцюб., І, 1955, 338);
Підбились ми, дастьбі булої сили, — Розгублена в дорозі зниклих літ… (Стар., Вибр., 1959, 18).
Джерело:
Словник української мови (СУМ-11)
на Slovnyk.me