1. Словник української мови в 11 томах

золити

ЗОЛИ́ТИ, золю́, зо́лиш, недок., перех.

1. Парити білизну, заливши її спеціально для цього приготовленим розчином золи (у 2 знач.).

[Риндичка:] В понеділок ваша сусіда, ..Гапка підщипана, та золила сорочки у жлукті (Кроп., І, 1958, 502);

За зиму прання поназбиралося чимало, і Орися з матір’ю золили його в жлукті цілий ранок (Тют., Вир, 1960, 126).

2. перен., розм. Пробирати, лаяти кого-небудь; докоряти комусь.

— Куди ж се вона? — Піде другу невістку золити. Мене оце точила, а то ще по другу пішла (Мирний, III, 1954, 73).

◊ Золи́ти го́лову кому — те саме, що Го́лову гри́зти ( див. голова́).

Безумовно, важко підліткові було справлятись з роботою і на полі і вдома. Та вже й тим незрівнянно стало краще, що не допікав ніхто зверху, не золив голови (Крот., Сини.., 1948, 33).

3. спец. Обробляти шкіру спеціальним розчином для видалення шерсті.

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. золити — золи́ти дієслово недоконаного виду Орфографічний словник української мови
  2. золити — див. дорікати Словник синонімів Вусика
  3. золити — золю, золиш, недок., перех. 1》 Парити білизну, заливши її спеціально для цього приготовленим розчином золи (у 2 знач.). 2》 перен., розм. Лаяти, картати кого-небудь; докоряти комусь. 3》 спец. Обробляти шкіру спеціальним розчином для видалення шерсті. Великий тлумачний словник сучасної мови
  4. золити — Лужити, видужувати, вилужити, повилужувати, злужувати, злужити, позлужувати, налужувати, налужити, поналужувати, подужувати, полужити, улужувати, улужити, повлужувати Словник чужослів Павло Штепа
  5. золити — ДОКОРЯ́ТИ кому, розм. кого (виражати своє незадоволення комусь з певного приводу, звинувачувати когось у чомусь), ДОРІКА́ТИ, ЗАКИДА́ТИ кому що, КОРИ́ТИ кого, КАРТА́ТИ кого, ГА́НИТИ кого, ВИГОВО́РЮВАТИ кому, ВІДЧИ́ТУВАТИ кого, ВИЧИ́ТУВАТИ... Словник синонімів української мови
  6. золити — Золи́ти, золю́, зо́лиш, -лять Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  7. золити — Золити, -лю, -лиш гл. 1) Бучить, щелочить. Вас. 169, 157. Золиш полотно. Грин. І. 17. 2) Грызть голову. Мир. Пов. II. 48. Золить тебе, та й золить (жінка); доки ти мене золитимеш? Канев. у. Словник української мови Грінченка