1. Словник української мови в 11 томах

зроду

ЗРО́ДУ, ЗРО́ДУ-ВІ́КУ, ЗРО́ДУ-ЗВІ́КУ, присл., розм.

1. Від природи, від народження.

Люди, дивуються, що я весела: надійсь, горя-біди не знала. А я зроду така вдалася. Уродись, кажуть, та й вдайся… (Вовчок, І, 1955, 102);

Дуже любив Чіпка казки слухати. В казках його зроду розумна голова знаходила немалу роботу (Мирний, І, 1949, 142);

— Він би вам [курям] сказав: дурні, зроду-звіку дурні (Коцюб., II, 1955, 19);

// За своєю природою.

— Де ж той флот у нашій Чаплинці? — заволав до приїжджого Кулик.— Зроду-віку сухопутна вона! (Гончар, II, 1959, 42);

// Від самого початку життя, за весь час життя.

Залізняк заплакав Вперше зроду; сльози не втер. Умер неборака (Шевч., I, 1951, 145);

Сумний дивлюсь я в воду, а у ній — моє лице, що горе зроду так тяжко знало… (Сос., II, 1958, 395);

// Все життя, дуже довгий час.

Вона так зо мною обходиться, наче б я зроду була її слуга: те подай, те принеси, того не забудь! (Л. Укр., III, 1952, 523);

— Ні, ти попрацюй каменоломом зроду-віку, як ми. Зароби собі мозолі, як у нас. Отоді й будем балакати (Коцюба, Нові береги, 1959, 115);

// Завжди, з давніх-давен.

Зо всіми миттю побратались [троянці], Посватались і покумались, Мов зроду тутечка жили (Котл., І, 1952, 114);

Так здобув народ свободу, що про неї мріяв зроду (Перв., II, 1948, 242).

2. із запереч. не, ні. Ніколи, ні разу за все життя.

Ой, я зроду лишенька не знала. Тепер мене бідонька спіткала! (Чуб., V, 1874, 603);

Стали ми обидві, як укопані, та й стоїмо, дивимось одна на другу, неначе зроду не бачились (Н.-Лев., II, 1956, 12);

Костянтинові припало сидіти поруч неї; він безнастанно пас її очима й дивувався чимраз більше, бо зроду ще краси такої не бачив (Боккаччо, Декамерон, перекл. Лукаша, 1964, 136);

[Шкорупський:] Він зроду-віку ні одної книжки не прочитав (Кроп., III, 1959, 45);

— Зроду-звіку такої поводі не пам’ятаємо, —казали старі люди.— Усі шляхи-дороги залило (Ів., Тарас. шляхи, 1954, 333);

// Ні в якому разі, нізащо.

— Не дам!.. І в голові собі не покладай… Зроду не дам!.. Голодом буду моритися, на картоплі охляну, а п’ятизлотника не дам!.. (Коцюб., І, 1955, 89);

— Так пристаєте? — обернувся [генерал] знову до громади.— Щоб ми платили за свою землю?.. За віщо?! Ні зроду-віку! — закричала громада (Мирний, І, 1949, 191).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. зроду — пр., зроду-віку, зроду-звіку; з природи, з колиски, з народження, з пелюшок, із сповитку; цілий вік; завжди, з давніх-давен; (з нст. ч. не) ніколи не, сил. ніколи в світі не; як виг. ЗРОДУ! зроду-віку! нізащо! ніколи! Словник синонімів Караванського
  2. зроду — див. ніколи Словник синонімів Вусика
  3. зроду — зроду-віку, зроду-звіку, присл., розм. 1》 Від природи, від народження. || За своєю природою. || Від самого початку життя, за весь час життя. || Все життя, дуже довгий час. || Завжди, з давніх-давен. 2》 із запереч. не, ні. Ніколи, ні разу за все життя. || Ні в якому разі, нізащо. Великий тлумачний словник сучасної мови
  4. зроду — зро́ду прислівник незмінювана словникова одиниця розм. Орфографічний словник української мови
  5. зроду — ЗМА́ЛКУ (з дитинства, з малоліття), ЗМА́ЛУ, ЗМА́ЛЕЧКУ, З ПЕЛЮШО́К, З МАЛИ́Х ЛІТ, ВІДМА́ЛКУ розм., ЗРО́ДУ рідше, ВІДРО́ДУ рідше. Ще змалку з матір'ю старою Ходив з торбами цей козак, Отак і виріс сиротою, У наймах (Т. Словник синонімів української мови
  6. зроду — Зро́ду (ніколи), присл. Зро́ду тако́го не ба́чив Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  7. зроду — Зро́ду см. зрода. Словник української мови Грінченка