зроду

ЗМА́ЛКУ (з дитинства, з малоліття), ЗМА́ЛУ, ЗМА́ЛЕЧКУ, З ПЕЛЮШО́К, З МАЛИ́Х ЛІТ, ВІДМА́ЛКУ розм., ЗРО́ДУ рідше, ВІДРО́ДУ рідше. Ще змалку з матір'ю старою Ходив з торбами цей козак, Отак і виріс сиротою, У наймах (Т. Шевченко); Ти, може, приятелю, не позабував, що змалку у школі вчив, так і згадаєш якусь латинську побрехеньку (Г. Квітка-Основ'яненко); (Кнур:) Чого ж ти хотіла? Щоб те щастя змалечку за нею ходило, з пелюшок її стерегло (Панас Мирний); Кому власна батьківщина З малих літ не дорога, — Той непевна є людина (П. Грабовський); Ми з братом щиро любилися зроду, змалку (Марко Вовчок); Я в службі виросла; мабуть, відроду на чужих працюю (І. Франко).

ЗДА́ВНА (з давніх часів), ВІДДА́ВНА, СПРАДА́ВНА підсил., З ДА́ВНІХ-ДАВЕ́Н підсил., З ДА́ВНЬОГО-ДА́ВНА підсил., ЗДАВЕ́Н розм., ЗРО́ДУ підсил. розм., ЗРО́ДУ-ВІ́КУ (ЗРО́ДУ-ЗВІ́КУ) підсил. розм., ЗДАВЕ́Н-ДА́ВНА діал., ЗДА́ВНУ діал., СПОЗАДА́ВНА (СПОЗАДА́ВНЯ) рідко. Очеретом тут здавна вкривають хати, з очерету господар ставить довкола садиби лісу-загорожу (О. Гончар); З давніх-давен через село Медвин пролягає лебединий шлях (М. Стельмах); Був собі дід та баба. З давнього-давна, у гаї над ставом, Удвох собі на хуторі жили (Т. Шевченко); Здавен було марю: коли б мені сила, то я б у той храм таємничий вступила, де світять крізь пітьму науки дива (Леся Українка); Так здобув народ свободу, що про неї мріяв зроду (Л. Первомайський); Здавен-давна він привик, що його серце стискається при в'їзді в руське село (І. Франко); Хіба ж ти не помітив по ній, що вона й здавну навіжена була? (Марко Вовчок); Був у нас мальований глечик для води, спозадавня був (С. Васильченко). — Пор. 2. давно́, споконві́ку.

НІКО́ЛИ (ні в який час, ні за яких обставин); ЗРО́ДУ підсил. розм., ЗРО́ДУ-ВІ́КУ (ЗРО́ДУ-ЗВІ́КУ) підсил. розм. (при заперечних дієсловах — про минуле); ДОВІ́КУ підсил., ПОВІ́К підсил., ПОВІ́КИ рідше, ВІК підсил. розм., ПОВІ́К-ВІ́КИ (ПОВІ́К-ВІКІ́В) підсил. поет., ВВІК (УВІ́К) підсил. розм., ВОВІ́К (ВОВІ́КИ) заст., підсил. розм. (при заперечних дієсловах — у майбутньому). На острові, де, здавалося, ще ніколи не ступала людина, водилися сайгаки (З. Тулуб); Стали ми обидві, як укопані, та й стоїмо, дивимось одна на другу, неначе зроду не бачились (І. Нечуй-Левицький); Хай цей сон проклятий Грабіжникам не сниться — Довіку не топтати Їм нашої пшениці (М. Рильський); Раз добром нагріте серце Вік не прохолоне (Т. Шевченко); І дав (Клим) собі зарік, Що він не буде брать горілки в рот вовік (Л. Боровиковський).