зрячий

ЗРЯ́ЧИЙ, а, е. Який має зір, бачить; протилежне сліпий.

— Друзі,— сказав я [сліпий льотчик], — уявіть собі, що я такий же зрячий, як і ви всі, тільки очі в мене заплющені (Ю. Янов., II, 1954, 74);

Зайці не риють нір і народжують малят зрячих і опушених (Зоол., 1957, 151);

*У порівн. В вінку весільному неначе [яблунька]. І кожна квітонька, мов зряча, Так любо дивиться на світ (Нагн., Гірські вершини, 1960, 56);

// у знач. ім. зря́чий, чого, ч.; зря́ча, чої, ж. Про людину, яка має зір, бачить.

[Семен:] Говорять, що в Харкові працює один лікар-чародій, такий чародій, що робить сліпих зрячими (Мороз, П’єси, 1959, 28);

// перен. Який помічає, розуміє те, що відбувається навколо.

Полуду скинувши сліпу, Світи зміряє оком зрячим Дзвінкоголосий тракторист, Дитя веселе колективу, Чий рівний стан і мужній зріст Епоху втілює щасливу (Рильський, II, 1960, 105);

[Мамай (простягає руку):] Щасливо, Єгоре Івановичу… На каторзі ви мені світ одкрили, тепер я зрячий, обрій бачу і за обрій заглядаю… (Ю. Янов., III, 1959, 119).