зубець
ЗУБЕ́ЦЬ, бця́, ч.
1. спец. Гострий виступ на чому-небудь; частина знаряддя, інструмента, деталі механізму і т. ін. у формі гострого виступу; зуб (у 2 знач.).
Чеше він закудлану голову, а волосся тріщить на йому, аж зубці з гребінця сипляться (Н.-Лев., III, 1956, 268);
Воли ступають, а за ними тягнуться — Зубцями вгору — борони (Зеров, Вибр., 1966, 264).
2. перев. мн., зубці́, і́в. Надбудовані на фортечній стіні, башті і т. ін. стовпчики з рівним віддаленням один від одного.
Високий зубчастий мур оперізує їх [вежі] рудим кам’яним поясом, і кожен зубець нагадує хвіст велетенської рибини (Тулуб, Людолови, II, 1957, 448);
// Гострі верхи гір, вершини дерев у лісі і т. ін., що виділяються ламаною лінією.
Сплять ще велетні-гори під чорним буком, а по сірих зубцях Бабугана повзуть, мов дим густий, білії хмари (Коцюб., II, 1955, 109);
// Елемент орнаменту.
При вишиванні зубців довжину стібків поступово збільшують, а потім зменшують на одну горизонтальну нитку (Укр. нар. худ. вишив., 1958, 41).
Значення в інших словниках
- зубець — зубе́ць іменник чоловічого роду Орфографічний словник української мови
- зубець — -бця, ч. 1》 спец. Гострий виступ на чому-небудь; частина знаряддя, інструмента, деталі механізму і т. ін. у формі гострого виступу; зуб (у 2 знач.). 2》 перев. мн. зубці, -ів. Надбудовані на фортечній стіні, башті і т. ін. Великий тлумачний словник сучасної мови
- зубець — Зубе́ць, -бця́, -бце́ві; зубці́; -ці́в Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
- зубець — Зубе́ць, -бця́ м. 1) Зубець — какъ фигура и какъ часть снаряда (напр. зубці у грабля́х. Шух. І. 166); сдѣланный изъ матеріи и пр. какъ украшеніе одежды. Шух. І. 122. Гол. Од. 56. 2) Зубокъ, часть чесночной луковицы, распадающейся на части. МУЕ. III. 39. Словник української мови Грінченка