1. Словник української мови Грінченка

зубець

Зубе́ць, -бця́

м.

1) Зубець — какъ фигура и какъ часть снаряда (напр. зубці у грабля́х. Шух. І. 166); сдѣланный изъ матеріи и пр. какъ украшеніе одежды. Шух. І. 122. Гол. Од. 56.

2) Зубокъ, часть чесночной луковицы, распадающейся на части. МУЕ. III. 39.

3) мн. зубці. Кушанье изъ очищенныхъ зеренъ ячменя — сваренныхъ или поджаренныхъ. Чуб. VII. 440. Маркев. 153. На закуску куліш і кашу, лемішку, зубці, путрю, квашу. Котл. Ен. І. 18. ум. зубчик.

Джерело: Словник української мови Грінченка на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. зубець — зубе́ць іменник чоловічого роду Орфографічний словник української мови
  2. зубець — -бця, ч. 1》 спец. Гострий виступ на чому-небудь; частина знаряддя, інструмента, деталі механізму і т. ін. у формі гострого виступу; зуб (у 2 знач.). 2》 перев. мн. зубці, -ів. Надбудовані на фортечній стіні, башті і т. ін. Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. зубець — Зубе́ць, -бця́, -бце́ві; зубці́; -ці́в Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  4. зубець — ЗУБЕ́ЦЬ, бця́, ч. 1. спец. Гострий виступ на чому-небудь; частина знаряддя, інструмента, деталі механізму і т. ін. у формі гострого виступу; зуб (у 2 знач.). Чеше він закудлану голову, а волосся тріщить на йому, аж зубці з гребінця сипляться (Н.-Лев. Словник української мови в 11 томах