зупиняти

ЗУПИНЯ́ТИ, я́ю, я́єш, недок., ЗУПИНИ́ТИ, иню́, и́ниш, док., перех.

1. Припиняти рух кого-, чого-небудь, примушувати когось або щось стати, спинитися.

Я зупиняю підводу, і йдемо пішки (Коцюб., III, 1956, 137);

Святослав зупиняє коня. Сірими своїми очима довго дивиться на схід, на синю хмару, що пливе й пливе над обрієм (Скл., Святослав, 1959, 44);

Як він [Проценко] вертався з вечері в свою хату, Мар’я його зупинила (Мирний, III, 1954, 207);

Замриборщ хвацько зупинив мотоцикл перед головними дверима повіткому (Стельмах, II, 1962, 139);

*Образно. Пішов, не по своїй волі, блукати по світу, як те перекотиполе, що вітер носить по степах: котишся, котишся, поки не зупинить тебе доля або не притопче лихо (Стор., I, 1957, 75);

// Припиняти роботу машини, механізму тощо або підприємства і т. ін.

Літній робітник біля верстата зупиняє останній мотор. Тиша. Замислився старий арсеналець — що буде? (Довж., І, 1958, 50);

Оголосили ми тоді страйк, зупинили завод (Ю. Янов., II, 1958, 245);

// Перешкоджати просуванню вперед ворожого війська.

І фронт і тил непохитні у своєму прагненні зупинити залізні полчища гітлерівців (Кучер, Чорноморці, 1956, 112).

Зупиня́ти (зупини́ти) кров — припиняти, ліквідувати кровотечу.

Павло з фельдшерами й санітарами зупиняли кров, робили перші перев’язки (Кучер, Голод, 1961, 76).

2. Припиняти перебіг чого-небудь, переривати якусь дію, справу і т. ін.

Усі схопились, щоб зупинити бійку (Коцюб., II, 1955, 153);

— Я бажаю се діло цілком зупинити. Всі документи до його зараз вийміть з конторських паперів і віддайте мені (Гр., II, 1963, 92);

// кого, на чому. Переривати чиюсь мову, примушувати кого-небудь замовкнути.

— Бабо, бабо! Ти казна-чого не плещи … не лайся, — зупинив її пан становий (Мирний, IV, 1955, 379);

— Не перебивайте, не перебивайте, — закричали дівчата, махаючи руками на моряка. — Саме зупинили на цікавому місці (Ю. Янов., II, 1958, 84);

// перен. Переривати природний хід, розвиток чого-небудь.

Всі зусилля світової реакції зупинити закономірний хід історії закінчилися крахом (До 40-річчя Вел. Жовтн. соц. рев., 1957, 5);

Під спів гудків летить життя орлино туди, де щастя сонячна блакить, все на нові, незнані верховини, й ніщо його не зможе зупинить (Сос., Солов. далі, 1957, 57).

Зупини́ти сльо́зи (сміх) чиї (чий) — примусити кого-небудь перестати плакати (сміятися).

Сліз моїх зупинити не можеш ти, люта богине, бо й прометеївська гордість безсила була проти них (Л. Укр., І, 1951, 230);

— Отак — ха-ха!.. — Він усе ще ніяк не міг зупинити в собі сміх і тремтів плечима (Тют., Вир, 1964, 142).

3. Затримувати того, хто має намір піти, поїхати звідкись.

[Захарко:] Не думав я, Домко, щоб ти так швидко покинула нашу хату… Але не зупиняю тебе, знаю, як важко тобі! (Кроп., II, 1958, 176);

Подякувавши селянці, ми хотіли вже йти. Та вона нас зупинила (Ю. Янов., І, 1954, 61);

// Відмовляти кого-небудь від якогось учинку, примушувати покинути що-небудь робити.

[Іван:] Гуля той парубок, та й гуля! Чи то будень, чи свято, йому однаково. Б’ється та лається, та бенкетує; і ніхто його не зупиня, затим що багатий!.. (Кроп., І, 1958, 83);

Хоч стара Параска й не прокляла своєї дочки, та ходила до весілля все з червоними очима і ще скільки разів пробувала її зупинити; та тая не послухалась (Григ., Вибр., 1959, 292).

4. Затримувати, зосереджувати на кому-, чому-небудь (зір, погляд).

Прощальним поглядом окидає [дід] ліс і зупиняє зір на лісовому болітці (Стельмах, І, 1962, 232);

Посеред своєї розповіді хорват раптом замовк, зупинивши зачудований погляд на ордені Слави, що висвічував у Козакова на засмальцьованій потом гімнастерці (Гончар, III, 1959, 110);

// у сполуч. зі сл. очі, око. Не відриваючись, дивитися на кого-, що-небудь.

Тимко ходив похмурий, скупився на ласку і не раз зупиняв на Орисі полютілі черкеські очі (Тют., Вир, 1964, 265).

Зупиня́ти на собі́ о́чі (о́ко) чиї (чиє) — привертати до себе чию-небудь увагу.

Далеко видніє воно [червоне цебро на колодязі] в степ, квіткою жевріє, мимоволі зупиняючи на собі око подорожнього (Гончар, Тронка, 1963, 54).