зябля
ЗЯ́БЛЯ, і, ж., с. г., діал. Зяб.
Справа і зліва, скільки оком захопиш, чорніли свіжою ріллею зорані на зяблю гори, а в ярах та видолинках було ще чорніше, ще сумніше… (Коцюб., І, 1955, 96).
Джерело:
Словник української мови (СУМ-11)
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- зябля — зя́бля іменник жіночого роду зяб діал. Орфографічний словник української мови
- зябля — -і, ж., с. г., діал. Зяб. Великий тлумачний словник сучасної мови
- зябля — Зябля́, -блі́, -бле́ю; зяблі́, зябе́ль Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
- зябля — Зябля́, -лі ж. = зяб. Словник української мови Грінченка