1. Словник української мови в 11 томах

кагла

КА́ГЛА́, ка́гли́, ж. Отвір у димоході (до стелі), який затуляють для збереження тепла тощо.

Позакурювали, хто курив, і присіли до грубки, відіткавши каглу, аби, знаєте, диму на хаті не було (Свидн., Люборацькі, 1955, 160);

Вона поштурхає коцюбою в печі та й затикає каглу заткалом (Н.-Лев., III, 1956, 334);

Сніговий вихор тоскно завивав на льоду, наче осінній вітер у каглі (Кучер, Трудна любов, 1960, 356).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. кагла — ка́гла́ іменник жіночого роду отвір у димоході Орфографічний словник української мови
  2. кагла — кагли, ж. Отвір у димоході (до стелі), якого затуляють для збереження тепла тощо. Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. кагла — Кагла́, -ли́, -лі́; ка́гли, кагл Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  4. кагла — Кагла, -ли ж. Отверстіе дымовой трубы, закрывающееся для удержанія теплоты. Послала жінка чоловіка каглу затикати, та й каглянка вбила. Ном. № 9165. Шух. І. 96. Словник української мови Грінченка