1. Словник української мови в 11 томах

каліка

КАЛІ́КА, и, ч. і ж.

1. Той, хто позбувся якої-небудь частини тіла або втратив здатність рухати нею.

Дерету, Главку, Ферсилогу Поранив [Турн] руки, шию, ногу; Навік каліками зробив (Котл., І, 1952, 284);

— А тепер моя жінка стала калікою: в неї звело одну руку так, що вона не підніме вгору (Н.-Лев., III, 1956, 361);

Вдома залишилися тільки каліки (Тулуб, Людолови, І, 1957, 92);

*Образно. Та з життєвої борні ми не вийшли каліками (Фр., XIII, 1954, 306).

2. Жебрак, що випрошує милостиню.

Он глянь,— у тім раї, що ти покидаєш, Латану свитину з каліки знімають (Шевч., І, 1963, 239);

Іванко оглянувся. Біля нього впритул стояв каліка перехожий Миколай (Хижняк, Д. Галицький, 1958, 222);

*У порівн. Мов каліка-старець, визирав той палац з-за бур’яну (Мирний, IV, 1955, 16).

3. заст. Прочанин.

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. каліка — калі́ка іменник чоловічого або жіночого роду, істота Орфографічний словник української мови
  2. каліка — Інвалід; (на ногу) кульга; (хто сам себе скалічив) калічник, саморуб, (на війні) самостріл; зб. каліч. Словник синонімів Караванського
  3. каліка — [кал’іка] -кие, д. і м. -л'іц'і, ч. і ж. Орфоепічний словник української мови
  4. каліка — -и, ч. і ж. 1》 Той, хто позбувся якої-небудь частини тіла або втратив здатність рухати нею. 2》 Жебрак, що випрошує милостиню. 3》 заст. Прочанин. 4》 лайл. Про незграбну, невмілу людину. Великий тлумачний словник сучасної мови
  5. каліка — каліка вул. нога (ст)|| = ґєра Лексикон львівський: поважно і на жарт
  6. каліка — Здибалися два каліки, один голий, другий невдітий. Насміхання з хлопців що храмають, з буйности ушкодивши себе. Не до смерти каліка, не до віку пан. Каліка може вилічитися, а пан може збідніти. На каліку заробимо, а на пияка не зможемо. Приповідки або українсько-народня філософія
  7. каліка — півтори́ калі́ки кого і без додатка, ірон. Дуже мало. — Через десять хвилин дзвінок, а дітей — самі бачите,— півтори каліки (Ю. Збанацький). Фразеологічний словник української мови
  8. каліка — БОГОМО́ЛЕЦЬ (той, хто ходить на богомілля), ПРОЧА́НИН, ПАЛО́МНИК, ПІЛІГРИ́М книжн., заст., КАЛІ́КА заст. (той, хто ходить по святих місцях, або мандрівний богомолець узагалі). Словник синонімів української мови
  9. каліка — Калі́ка, -ки, -ці; -лі́ки, -лі́к Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  10. каліка — Каліка, -ки об. Калѣка, увѣчный. Каліка не родиться — робиться. Ном. № 4663. Була колись Гандзя каліка небога, божилася, молилася, що боліли ноги. Шевч. 138. ум. каліченька, калічка. Ой не бий, мати, і не лай, мати, не роби каліченьки. Чуб. V. 146. Словник української мови Грінченка