1. Словник української мови в 11 томах

кашель

КА́ШЕЛЬ, шлю, ч. Судорожні, напружені видихи з хрипінням і шумом.

Івась аж посинів від натуги; кашель піднімав високо його груди, виправляв тіло, підкидав, скручував (Мирний, І, 1954, 310);

Кашель клекотів у нього в грудях, як лавина у вулкані, довго і грізно (Довж., Зач. Десна, 1957, 464);

Кашель являє собою рефлекторно-захисний акт, завдяки якому організм звільняється від сторонніх частинок або харкотиння, що скупчилося в бронхах (Заг. догляд за хворими, 1957, 97);

// розм. Хвороба, що супроводиться цими явищами.

Я почуваю себе непогано, хоч часом кашель вертається (Коцюб., III, 1956, 409).

◊ Захо́дитися (зайти́ся) ка́шлем див. захо́дитися².

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. кашель — ка́шель іменник чоловічого роду Орфографічний словник української мови
  2. кашель — Кахикання, бухикання, кашляння, (з кров'ю) кровохаркання. Словник синонімів Караванського
  3. кашель — -шлю, ч. Судорожні, напружені видихи з хрипінням і шумом. || розм. Хвороба, що супроводжується цими явищами. Великий тлумачний словник сучасної мови
  4. кашель — КА́ШЕЛЬ, шлю, ч. Судомні, напружені видихи з хрипінням і шумом. Івась аж посинів від натуги; кашель піднімав високо його груди, виправляв тіло, підкидав, скручував (Панас Мирний); Кашель клекотів у нього в грудях, як лавина у вулкані, довго і грізно (О. Словник української мови у 20 томах
  5. кашель — Ка́шель, ка́шлю, -леві, -лем; ка́шлі, -лів Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  6. кашель — Кашель, -шлю м. Кашель. Старість не приходе з добром: коли не з кашлем, то з горбом. Ном. Словник української мови Грінченка