китиця

КИ́ТИЦЯ, і, ж.

1. Жмуток ниток, шнурків і т. ін., зв’язаних з одного кінця докупи, що є прикрасою, оздобою чого-небудь.

Пишно вив’язала Ганна голову.. червоною великою хусткою з білими та зеленими китицями (Н.-Лев., І, 1956, 84);

На Романові була синя шовкова сорочка з стоячим коміром, кручений пояс з розкішними, барвистими китицями на кінцях (Ткач, Арена, 1960, 41);

// Тасьма з такою прикрасою біля ручки шаблі, шпаги тощо.

Китиця в його була коло шаблі (Сл. Гр.);

Хорунжий простягнув до Мартинової шаблі руку й одв’язав червону оксамитову китицю від ефесу (Рибак, Переясл. Рада, 1953, 509);

// Прикраса у вигляді стоячого жмутка пір’я чи кінського волосся на головних уборах, звичайно військових, а також подібна прикраса на головах коней; султан.

[Гостомисл:] — Ся китиця із пір’я — знак Спокою (Фр., IX, 1952, 252);

// Жмуток волосся на кінці хвоста корови, лева та ін.

Щоб німці в мене не знайшли листа, я його скручував у трубочку і прив’язував корові до хвоста, в самій китиці (Гжицький, Чорне озеро, 1961, 19);

На відміну від левів, тигри мають видовжене тіло, ..хвіст у них не має китиці (Посібник з зоогеогр., 1956, 72).

2. Невеликий сніп соломи, зв’язаний з того кінця, де колоски; використовується для вкривання даху.

Далі зірвався й вітер, почав бити снігом о шиби, свистіти серед крутих берегів, термосити і виривати китиці в стрісі (Фр., VIII, 1952, 344).

3. Скупчення квіток на одній гілці, на одному стеблі; суцвіття.

Маяв [очерет] над ними пухнатими китицями та наводив сум одноманітним шелестінням (Коцюб., І, 1955, 359);

У розчинені вікна зазирали білі китиці акацій (Панч, В дорозі, 1959, 136);

// Гроно.

Мавка йде до калини, швидко ламає на ній червоні китиці ягід (Л. Укр., III, 1952, 224);

Високо підіймаючи голову вгору, ..пучками ловила [дівчина] китицю горіхів на пригнутій ліщині (Вас., Вибр., 1950, 29).

4. діал. Букет.

Рано прислав, так чула я, якийсь, казали, великий пан велику китицю квітів (Коб., За ситуаціями, 1914, 122).