китиця

КИ́ТИЦЯ, і, ж.

1. Жмуток ниток, шнурків і т. ін., зв'язаних з одного кінця докупи, що є прикрасою, оздобою чого-небудь.

Пишно вив'язала Ганна голову .. червоною великою хусткою з білими та зеленими китицями (І. Нечуй-Левицький);

Сорочка в мене крамна, .. шнурочок із рожевими китицями (С. Васильченко);

Нарешті я надибав молодицю. У неї на голові намотана була чорна хустка з зеленими китицями (В. Винниченко);

На Романові була синя шовкова сорочка з стоячим коміром, кручений пояс з розкішними, барвистими китицями на кінцях (Д. Ткач);

// Тасьма з такою прикрасою біля ручки шаблі, шпаги і т. ін.

Китиця в його була коло шаблі (Сл. Б. Грінченка);

Хорунжий простягнув до Мартинової шаблі руку й одв'язав червону оксамитову китицю від ефесу (Н. Рибак);

На верхньому кінці бунчука прикріплювали китиці або волос із кінського хвоста (з наук.-попул. літ.);

// Прикраса у формі стоячого жмутка пір'я чи кінського волосу на головних уборах, звичайно військових, а також подібна прикраса на головах коней; султан (див. султа́н² 1).

[Гостомисл:] Ся китиця із пір'я – знак Спокою (І. Франко);

На косоверхих шапках у них [гусарів] теліпалися золоті китиці, вкриті блискучими самоцвітами (А. Кащенко);

// Жмуток волосся на кінці хвоста корови, лева і т. ін.

Появляється лев. Голова велична, кудлата грива і довгий з китицею хвіст (О. Довженко);

Щоб німці в мене не знайшли листа, я його скручував у трубочку і прив'язував корові до хвоста, в самій китиці (В. Гжицький).

2. Невеликий сніп соломи, очерету і т. ін., зв'язаний біля колосків, що використовують для вкривання даху.

Далі зірвався й вітер, почав бити снігом о шиби, свистіти серед крутих берегів, термосити і виривати китиці в стрісі (І. Франко);

Що не хата – то витвір мистецтва..! Одна підведена червоним, друга – синім, та вкрита соломою, сусідня – очеретом з чепурними китицями по вуглах (О. Гончар).

3. бот. Скупчення квіток на одній гілці, на одному стеблі; просте суцвіття.

Китиця характерна для черемхи, суріпиці, люпину та інших хрестоцвітих (з наук. літ.);

Маяв [очерет] над ними пухнатими китицями та наводив сум одноманітним шелестінням (М. Коцюбинський);

У розчинені вікна зазирали білі китиці акацій (П. Панч);

* У порівн. Мій коханий для мене, мов китиця мира: спочиває між персами в мене! (Біблія. Пер. І. Огієнка);

// Те саме, що гро́но.

Мавка йде до калини, швидко ламає на ній червоні китиці ягід (Леся Українка);

Високо підіймаючи голову вгору, .. пучками ловила [дівчина] китицю горіхів на пригнутій ліщині (С. Васильченко);

Тут стояла принишкла сутінь, і лише подекуди вгорі жаром світились китиці стиглої калини (В. Близнець);

Зарiдiла щетина стовбурiв, шапки калини перехильцi збiгали вглиб, темнiючи багрянцем китиць (Р. Андріяшик).

4. діал. Букет.

Рано прислав, так чула я, якийсь, казали, великий пан велику китицю квітів (О. Кобилянська);

Приходжу нині до хати і застаю величаву китицю квітів, а кухарка каже, що се приніс якийсь грубий, кривий пан (М. Яцків).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me

китиця

Значення в інших словниках