кликати

КЛИ́КАТИ, кли́чу, кли́чеш, недок., перех.

1. Голосом, жестом просити наблизитися, підійти, обізватися; гукати (у 1 знач.), волати.

Не виглядай, матусенько, В віконечко в поле. Не клич дарма татусенька: Не вернеш ніколи!.. (Г.-Арт., Байки.., 1958, 173);

Стояв він в одному з передніх рядів лицем сюди і на мигах кликав його [Саранчука] до себе (Головко, II, 1957, 518);

// Відповідним чином гукати (свійських птахів, тварин).

— Одчинила я курник, сипнула зерна і почала кликати курей (Мирний, І, 1954, 237);

Хтось тонко, пронизливо кликав коня: — Кось! Кось! Кось! (Донч., II, 1956, 46).

2. Запрошувати когось прийти, з’явитися куди-небудь з певною метою.

В кружку сердешні сі сиділи І кисло на море гляділи, Бо їх не кликали гулять (Котл., І, 1952, 102);

[Xристя (набира воду):] Чи буде ж то Одарка кликати на сватання? (Кроп., І, 1958, 89);

— А я, як побачила вас, так зразу й подумала, ..може, Орисю заміж віддають, з калачем кликати на весілля (Головко, II, 1957, 494);

// на кого, розм. Бажати комусь чого-небудь, накликати якесь нещастя.

Це було майже рівнозначно тому, що хтось став би сам кликати на себе погибель (Гончар, III, 1959, 156);

// Просити когось бути за кого-небудь, ким-небудь.

Як се воно так вийшло: ворогували-ворогували, — а прийшлося— Параска у куми кличе? (Мирний, IV, 1955, 67);

[Степан:] Он як! Це чи не за старосту прийшов мене кликати? (Кроп., II, 1958, 51);

// перен. Вабити, притягати.

Грає кров у нас куманська, Кличе вільний нас простір (Фр., XIII, 1954, 355);

За ними зеленіло свіже, вимите дощем село. Воно кликало парубка в свою незвично принадну глибінь (Стельмах, І, 1962, 104).

3. до чого та з інфін. Пропонувати діяти в певному напрямі; заклика́ти (у 2 знач.).

Бажав би віки працювать, До миру кличучи, щоб люди Людей спішили розкувать! (Граб., І, 1959, 99);

Уже давно ми на порі, давно всіх кличемо: до волі! (Тич., І, 1957, 72);

Зоря, як птиця, б’ється об колони у залі тій, де Ленін виступав і кликав битися за світ Червоний… (Сос., II, 1958, 331).

4. розм. Те саме, що назива́ти 1.

— Клич мене просто Семеном, як я тебе — Андрієм (Коцюб., І, 1955, 447);

Івана кликали в селі Переламаним (Стеф., І, 1949, 62);

Всі ж діти кликали хлопця просто Бициком (Донч., VI, 1957, 7).