1. Словник української мови в 11 томах

клинцювання

КЛИНЦЮВА́ННЯ, я, с.

1. Дія за знач. клинцюва́ти.

Подекуди клинцювання заміняють одранкуванням стін або діагональним обшиванням комишу тонкими рейками (Колг. Укр., 10, 1958, 12).

2. збірн. Клинці (кілочки), забиті в стіну (з обох боків) перед обмазуванням її глиною.

Глина по стінах давно облупилась, стирчало саме клинцювання (Барв., Опов.., 1902, 19).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. клинцювання — клинцюва́ння іменник середнього роду Орфографічний словник української мови
  2. клинцювання — -я, с. 1》 Дія за знач. клинцювати. 2》 збірн. Клинці (кілочки), забиті в стіну (з обох боків) перед обмазуванням її глиною. Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. клинцювання — КЛИНЦЮВА́ННЯ, я, с. 1. Дія за знач. клинцюва́ти. При використанні колотого каменю проводять ретельне клинцювання й осаджують бруківку легким трамбуванням (із журн.). 2. збірн. Клинці (кілочки), забиті в стіну (з обох боків) перед обмазуванням її глиною. Словник української мови у 20 томах
  4. клинцювання — Клинцюва́ння, -ня с. Клинышки, забитые въ стѣну передъ обмазкой ея, клинцовка. Глина по стінах давно облупилась, стирчало саме клинцювання. Г. Барв. 19. Словник української мови Грінченка