1. Словник української мови в 11 томах

конвоювати

КОНВОЮВА́ТИ, ю́ю, ю́єш, недок., перех. Супроводити кого-, що-небудь конвоєм.

Свідки гусари розповідають, що конвоювали вони валку на півтораста возів (Тулуб, Людолови, II, 1957, 521);

Конвоювало нас [заарештованих] ще менше поліцаїв, ніж учора (Збан., Єдина, 1959, 82);

Він [корабель «Швидкий»] безперервно конвоював транспорти і танкери до лінії фронту (Ткач, Крута хвиля, 1956, 245).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. конвоювати — конвоюва́ти дієслово недоконаного виду Орфографічний словник української мови
  2. конвоювати — (від утечі) вартувати, стерегти, охороняти; (від нападу) супроводити, супроводжувати. Словник синонімів Караванського
  3. конвоювати — -юю, -юєш, недок., перех. Супроводити кого-, що-небудь конвоєм. Великий тлумачний словник сучасної мови
  4. конвоювати — КОНВОЮВА́ТИ, ю́ю, ю́єш, недок., кого, що. Супроводити кого-, що-небудь конвоєм. Свідки гусари розповідають, що конвоювали вони валку на півтораста возів (З. Тулуб); Порфирій Іванович намагався не відставати й ішов насуплений і невдоволений, що .. Словник української мови у 20 томах
  5. конвоювати — I. ВАРТУВА́ТИ без додатка (бути на варті, здійснювати варту), ЧАТУВА́ТИ, КАРАУ́ЛИТИ розм.; КОНВОЮВА́ТИ (супроводжувати кого-, що-небудь конвоєм); ПІКЕТУВА́ТИ (перебуваючи в пікеті). Я стою на вокзальному пероні, вартую (П. Словник синонімів української мови
  6. конвоювати — Конвоюва́ти, -вою́ю, -вою́єш Правописний словник Голоскевича (1929 р.)