коцюба
КОЦЮБА́, и, ж.
1. Знаряддя у вигляді насадженого на держак залізного прута з розплесканим і загнутим кінцем для перемішування палива в печі й вигрібання з неї жару, попелу; кочерга.
— В коцюби два кінці: один по мені, другий по вас (Н.-Лев., II, 1956, 290);
Гриць з тихим усміхом дивиться в огонь, держачи в руках коцюбу (Фр., III, 1950, 280);
Дружина коцюбою з печі вигрібає присок (Стельмах, Вел. рідня, 1951, 678).
◊ Бий його́ (тебе́ і т. ін.) коцюба́! див. би́ти;
Ні бо́гові сві́чка, ні чо́ртові коцюба́ див. бог;
Но́са (носо́чка) й коцюбо́ю не діста́ти (не діста́неш) — дуже чванливий, гордий.
Вона.. чванькувата — носочка й коцюбою не дістати (Вовчок, VI, 1956, 293).
2. техн. Довгий металевий прут, розплесканий на кінці у вигляді ложки для розмішування розтопленої сталі, чавуну в печі.
Він же [сталевар] бере коцюбу у руки, Знову став при вогні (Шпорта, Запоріжці, 1952, 40);
З молотками й коцюбами здружені, зміни йдуть до печей (Рудь, Дон. зорі, 1958, 9).
Значення в інших словниках
- Коцюба — Коцю́ба́ прізвище Орфографічний словник української мови
- коцюба — див. КОЧЕРГА. Словник синонімів Караванського
- коцюба — див. кочерга Словник синонімів Вусика
- коцюба — -и, ж. 1》 Знаряддя у вигляді насадженого на держак залізного прута з розплесканим і загнутим кінцем для перемішування палива в печі й вигрібання з неї жару, попелу; кочерга. 2》 тех. Довгий металевий прут, розплесканий на кінці у вигляді ложки для розмішування розплавленої сталі, чавуну в печі. Великий тлумачний словник сучасної мови
- коцюба — КОЦЮБА́, и́, ж. 1. Знаряддя у формі залізного прута для перемішування палива в печі й вигрібання з неї жару, попелу перев. з дерев'яним держаком і загнутим кінцем; кочерга (у 1 знач.). Гриць з тихим усміхом дивиться в огонь, держачи в руках коцюбу (І. Словник української мови у 20 томах
- коцюба — (до) но́са (й) коцюбо́ю (кочерго́ю) не діста́ти перев. чийого. Хто-небудь надмірно чваниться, пишається. Коли “майстер гумору” з естради видасть перлину.., він взагалі на коні і до його носа коцюбою не дістанеш (З журналу). Фразеологічний словник української мови
- коцюба — КОЦЮБА́, КОЧЕРГА́. — Вона поштурхає коцюбою в печі та й затикає каглу (І. Нечуй-Левицький); З майна вона встигла врятувати лише одну сковорідку та дві кочерги (Ю. Збанацький). Словник синонімів української мови
- коцюба — Коцюба́, -би́; -цю́би, -цю́б Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
- коцюба — Коцюба, -би ж. 1) Кочерга. Мовчи, суко, чорт з тобою! ось я тебе коцюбою! Чуб. 2) Названіе вола съ выступающими впередъ и расходящимися въ стороны рогами, концы которыхъ загнуты наружу. КС. 1898. VII. 45. Словник української мови Грінченка