коцюба

коцюба́

-и, ж.

1》 Знаряддя у вигляді насадженого на держак залізного прута з розплесканим і загнутим кінцем для перемішування палива в печі й вигрібання з неї жару, попелу; кочерга.

2》 тех. Довгий металевий прут, розплесканий на кінці у вигляді ложки для розмішування розплавленої сталі, чавуну в печі.

Джерело: Великий тлумачний словник сучасної української мови на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

Коцюба — Коцю́ба́ прізвище Орфографічний словник української мови
коцюба — див. КОЧЕРГА. Словник синонімів Караванського
коцюба — див. кочерга Словник синонімів Вусика
коцюба — КОЦЮБА́, и́, ж. 1. Знаряддя у формі залізного прута для перемішування палива в печі й вигрібання з неї жару, попелу перев. з дерев'яним держаком і загнутим кінцем; кочерга (у 1 знач.). Гриць з тихим усміхом дивиться в огонь, держачи в руках коцюбу (І. Словник української мови у 20 томах
коцюба — (до) но́са (й) коцюбо́ю (кочерго́ю) не діста́ти перев. чийого. Хто-небудь надмірно чваниться, пишається. Коли “майстер гумору” з естради видасть перлину.., він взагалі на коні і до його носа коцюбою не дістанеш (З журналу). Фразеологічний словник української мови
коцюба — КОЦЮБА́, КОЧЕРГА́. — Вона поштурхає коцюбою в печі та й затикає каглу (І. Нечуй-Левицький); З майна вона встигла врятувати лише одну сковорідку та дві кочерги (Ю. Збанацький). Словник синонімів української мови
коцюба — Коцюба́, -би́; -цю́би, -цю́б Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
коцюба — КОЦЮБА́, и, ж. 1. Знаряддя у вигляді насадженого на держак залізного прута з розплесканим і загнутим кінцем для перемішування палива в печі й вигрібання з неї жару, попелу; кочерга. — В коцюби два кінці: один по мені, другий по вас (Н.-Лев. Словник української мови в 11 томах
коцюба — Коцюба, -би ж. 1) Кочерга. Мовчи, суко, чорт з тобою! ось я тебе коцюбою! Чуб. 2) Названіе вола съ выступающими впередъ и расходящимися въ стороны рогами, концы которыхъ загнуты наружу. КС. 1898. VII. 45. Словник української мови Грінченка