краса
КРАСА́, и́, ж.
1. Властивість, якість гарного, прекрасного.
Парубок постояв на згірку, помилувався красою околиці (Мирний, І, 1949, 128);
Як я люблю тебе, мій рідний краю. Як я люблю красу твою, твій люд (Фр., XIII, 1954, 324);
Боротьба за чистоту, красу і багатство української мови..— це наша спільна справа (Рильський, III, 1956, 96);
Краса, її благотворний вплив на людство, краса як могутній рушійний чинник вдосконалення людського суспільства — саме така краса становила естетичний ідеал Шевченка (Вітч., 3, 1961, 128).
В усі́й (по́вній) красі́ — в усій величі, в усьому блиску.
Коли він зійшов на горбок, перед ним встали в повній красі всі ниви (Коцюб., II, 1955, 394);
— Хіба не буває, що в одному-єдиному вчинку людина розкривається в усій своїй душевній красі!? (Головко, І, 1957, 458).
2. Оздоба, прикраса кого-, чого-небудь; слава.
Ви [Панас Мирний], найбільш шанований мною письменник український, сила й краса літератури нашої (Коцюб., III, 1956, 195);
Амвросій Бучма, друг наш Бронек — Народу гордість і краса! (Рильський, III, 1961, 91);
З кріпосної брами вилетів гусарський полк, краса всіх кінних полків (Довж., І, 1958, 263).
3. Гарна, приваблива зовнішність; урода (у 2 знач.).
Нащо ж мені краса моя. Коли нема долі? (Шевч., І, 1951, 55);
Під деревом.. стояла дивної краси висока молода красуня в білому убранні (Н.-Лев., III, 1956, 291);
Стрункий, весь зітканий із м’язів, він їй здавався живим втіленням сили й краси… (Руд., Остання шабля, 1959, 29).
◊ Набира́тися (набра́тися) краси́ див. набира́тися;
Наво́дити (навести́) красу́, жарт.— чепуритися, митися тощо.
В одній перукарні, куди Анрі-Жак зайшов, щоб навести красу, перукар запропонував йому свого велосипеда (Ю. Янов., II, 1954, 58).
4. заст. Красуня.
А Катря й не чує:— Чому не прийшов? Чому його нема? — Не знаю, не знаю, моя красо! (Вовчок, І, 1955, 208);
Групи незайнятої молоді стояли по обох боках входу, .. обіймаючи критичними поглядами кожну нову.. красу (Фр., VI, 1951, 220);
Краса несказанна була та цариця (Дн. Чайка, Тв., 1960, 136).
Значення в інших словниках
- краса — (сукупність гарного) красота, (про людину) врода, вродливість. Словник синонімів Полюги
- краса — краса́ іменник жіночого роду Орфографічний словник української мови
- краса — (людська) врода, вродливість, р. ліпота; (усе гарне) як ім. прекрасне; П. велич, блиск; (літератури, хто) оздоба, прикраса; (- жінку) красуня. Словник синонімів Караванського
- краса — Врода, красота, ліпота, пишність, пишнота, розкіш (перен.), чудо Фразеологічні синоніми: невимовна краса; несказанна краса Словник синонімів Вусика
- краса — -и, ж. 1》 Властивість, якість гарного, прекрасного. 2》 Оздоба, прикраса кого-, чого-небудь; слава. 3》 Гарна, приваблива зовнішність; врода. 4》 заст. Красуня. Великий тлумачний словник сучасної мови
- краса — КРАСА́, и́, ж. 1. Властивість, якість гарного, прекрасного. Парубок постояв на згірку, помилувався красою околиці (Панас Мирний); Як я люблю тебе, мій рідний краю, Як я люблю красу твою, твій люд (І. Словник української мови у 20 томах
- краса — Дав Бог красу від самого квасу. І бідні бувають вродливими, хоч у злиднях виросли. Краса дре носа. Краса доводить до гордости. Краса лиця — це половина приданого. Вродливої дівчини не питають про придане, так беруть. Краса потягне більше, як ярем волів. Приповідки або українсько-народня філософія
- краса — КРАСА́ (сукупність явищ, які милують зір, слух; все прекрасне, гарне), КРАСОТА́, ПОЕ́ЗІЯ розм., ЛІПОТА́ розм., ВРО́ДА (УРО́ДА рідше) розм. — Яка тут краса, яка пишнота на левадах! — промовив я до Свікліцького (І. Нечуй-Левицький); Мамо природо!... Словник синонімів української мови