1. Словник української мови в 11 томах

кульша

КУ́ЛЬША, і, ж., розм., рідко. Те саме, що стегно́.

— Не бійсь! не ляжу спати голодна,— обізвалась Масючка і взяла, при тих словах, качину кульшу в руки (Н.-Лев., І, 1956, 581);

Ходжу ледве-ледве, їздити можу з великою бідою, а навіть сидіти дуже тяжко, бо ся поза найгірша для такого пацієнта, що має не всі кості в кульші (Л. Укр., V, 1956, 267);

Смикнула [Одарка] плечем до підборіддя, двигнула під рясною спідницею повними кульшами і відвернулась (Панч, В дорозі. 1959і 230).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. кульша — ку́льша іменник жіночого роду стегно рідко Орфографічний словник української мови
  2. кульша — -і, ж. Те саме, що стегно. Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. кульша — КУ́ЛЬША, і, ж., розм. Те саме, що стегно́. – Не бійсь! не ляжу спати голодна, – обізвалась Масючка і взяла, при тих словах, качину кульшу в руки (І. Словник української мови у 20 томах
  4. кульша — СТЕГНО́ (верхня частина ноги людини або тварини), КЛУБ перев. мн., КУ́ЛЬША розм. Перед самим окопом її поранило вдруге двома кулями: однією в стегно, другою — в праву руку (О. Словник синонімів української мови
  5. кульша — Ку́льша, -ші, -ші, -шею; ку́льші, кульш, -шам Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  6. кульша — Кульша, -ші ж. 1) Бедро. 2) Уголъ стога сѣна или воза съ сѣномъ. Осмич кульшу праву у стозі. Волч. у. Словник української мови Грінченка