1. Словник української мови в 11 томах

кум

КУМ¹, а, ч.; мн. ку́ми́, ку́мі́в.

1. Хрещений батько по відношенню до батьків хрещеника і до хрещеної матері; батько дитини по відношенню до хрещеного батька і хрещеної матері.

Був у нього.. приятель, цилюрик, та ще й Мару син кум, вона в нього аж трьох діточок хрестила (Кв.-Осн., II, 1956, 82);

[Ковшик:] Опишіть, будь ласка, мого кума. Коли хочете, я вам про нього таке розкажу… (Корн., II, 1955, 209);

Жили в лугах та ярах віками. Кого не візьми — рідня: кум, сват, брат, племінник (Тют., Вир, 1964, 369).

Куми́ — кум і кума разом.

— Неси ж [дитину] в хату, а я верхи Кинусь за кумами в Городище… (Шевч., І, 1951, 314);

Стрі́чні куми́ — перші зустрічні, яких запрошують бути кумами.

— Ви б, Олексію Івановичу, стрічних кумів узяли,— радять йому добрі приятелі (Мирний, IV, 1955, 22);

Проси́ти (кли́кати) в ку́ми — запрошувати бути кумом або кумою.

— Я тебе до себе в куми прошу… Чув? У куми! Бог послав мені сина. Прошу тебе охрестити (Мирний, IV, 1955, 225);

Хто не чув її .. пісень на весіллях та артільних святах? Хто не кликав її у куми? (Тют., Вир, 1964, 425).

2. заст. Приятель (у звертанні).

— Гей, куме! — гукає Хома до Романа Блаженка. — Ходіть-но до мене персиків їсти (Гончар, III, 1959, 128).

3. нар.-поет. Епітет вовка в казках, байках.

Ніхто не бачив, тільки зорі. Як ласий кум і шустрая кума Через садок попхались крадькома (Гл., Вибр., 1951,107).

КУМ², КУМ-КУ́М, виг. Звуконаслідування, що означає крик жаби.

Наловили [жаби] комарів, почали веселий спів: — Квок-квок! Кум-кум! (Забіла, Одна сім’я, 1950, 64).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. кум — кум 1 іменник чоловічого роду, істота кум 2 вигук незмінювана словникова одиниця Орфографічний словник української мови
  2. кум — (для батьків дитини) хрещений батько, (для хрещених батьків) батько дитини; як зв. КУМЕ! ФАМ. голубе! брате! чоловіче! Словник синонімів Караванського
  3. кум — Хрещений батько по відношенню до хрещеної матері та батьків охрещеного Словник церковно-обрядової термінології
  4. кум — Кумась, кумець, кумочок, кумцьо, кумчик, кумчичок, нанашко (хрещений батько), хрещений Словник синонімів Вусика
  5. кум — Кум — kum — Kum – піски, піщані масиви, складені з перевіяного вітром алювію, рідше із продуктів вивітрювання щільних порід. Термін К. – загальний для всіх тюркських мов; як правило супроводжується прикметником, який означає колір та інш. Гірничий енциклопедичний словник
  6. кум — I -а, ч.; мн. куми, кумів. 1》 Хрещений батько стосовно до батьків хрещеника і хрещеної матері; батько дитини по відношенню до хрещеного батька і хрещеної матері. 2》 заст. Приятель (у звертанні). 3》 нар.-поет. Епітет вовка в казках, байках. 4》 жарг. Великий тлумачний словник сучасної мови
  7. кум — КУМ¹, а, ч. (мн. ку́ми́, ку́мі́в). 1. Хрещений батько по відношенню до батьків хрещеника і до хрещеної матері; батько дитини по відношенню до хрещеного батька і хрещеної матері. Був у нього .. Словник української мови у 20 томах
  8. кум — кум: ♦ я́кби знаття́, що в ку́ма пиття́ якщо б знати, що таке можливе, то зробив би (ст) ♦ добре кум говорить, лише́ криви́й рот ма́є про того, хто гарно говорить, але обманює (Франко) Лексикон львівський: поважно і на жарт
  9. кум — Годі куме їсти, бо не буде місця на пироги. Так остерігають лакомих, щоб не переїдалися. Де кум, а де коровай? Від христин до весілля дуже далеко. Доплутався на потемки до кума в комору. Пішов до кума красти, а удає, що заблудив. Приповідки або українсько-народня філософія
  10. кум — 1 (-а) ч.; крим. Оперативний працівник. // Начальник оперативної частини колонії. Перше побачення з людиною, яка глумливо називалася Лаврентієм Паличем, відбулося в кабінеті Старшого Кума. Так на блатному жаргоні називають начальника оперчастини зони (С. Словник жарґонної лексики української мови
  11. Кум — М. в Ірані, на зх. від оз. Намак; 543 тис. мшк.; святе місто іранських шиїтів; мета прощ; текстильна, скляна промисловість, ремесла (килими); музеї; вел. мечеть (XI-XII, XIX ст.), мавзолеї XIII-XVI ст. Універсальний словник-енциклопедія
  12. кум — ДРУГ (людина, зв'язана з ким-небудь довірою, відданістю, спільними поглядами, переконаннями, на яку можна в усьому покластися), БРАТ розм., ДРУЗЯ́КА розм.; ДРУЖИ́ЩЕ розм. (у звертанні); КУНА́К (у кавказьких горців); ПОБРАТИ́М, КАМРА́Т діал. (перев. Словник синонімів української мови
  13. кум — Кум, ку́ма, -мові, ку́ме! куми́, кумі́в Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  14. кум — Кум, -ма м. Кумъ. То Хмельницький теє догадав, кумом його до себе прохав. Дума. Куми. Кумъ и кума вмѣстѣ. В кого діти мруть, то треба тому брати кумів стрічних. Ном. № 83. Неси ж в хату, а я верти кинусь за кумами. Шевч. 102. одкупні куми. Словник української мови Грінченка