кум
КУМ¹, а, ч. (мн. ку́ми́, ку́мі́в).
1. Хрещений батько по відношенню до батьків хрещеника і до хрещеної матері; батько дитини по відношенню до хрещеного батька і хрещеної матері.
Був у нього .. приятель, цилюрик, та ще й Марусин кум, вона в нього аж трьох діточок хрестила (Г. Квітка-Основ'яненко);
[Ковшик:] Опишіть, будь ласка, мого кума. Коли хочете, я вам про нього таке розкажу... (О. Корнійчук);
Жили в лугах та ярах віками. Кого не візьми – рідня: кум, сват, брат, племінник (Григорій Тютюнник);
Олелько, скінчивши снідати, вийшов на вулицю і відразу ж лоб у лоб зустрівся з кумом своїм Андрушком, що був боярським челядником (Ю. Винничук);
// мн. ку́ми́, і́в. Кум і кума разом.
– Неси ж [дитину] в хату, а я верхи Кинусь за кумами в Городище... (Т. Шевченко);
Ніяка вона не Маргарита, а Марта – то брехня, начебто куми чи священик наплутали й через те в метриці написано – Марта (Б. Антоненко-Давидович);
І вся решта близьких, своїх, рідних людей – дядьки, тітки, куми, всі разом, один біля одного, з'єднані одним підсвідомим чуттям спільної долі й недолі (У. Самчук).
2. заст. Приятель (у звертанні).
– В цій чарці твоє щастя, Максиме! Пий, куме! Пий, брате мій!.. (І. Багряний);
– Гей, куме! – гукає Хома до Романа Блаженка. – Ходіть-но до мене персиків їсти (О. Гончар);
– Був .. один міліціонер, молодий хлопець на газику. Каже: “Куме, поміряй мені радіацію” (Ю. Щербак).
3. нар.-поет. Назва вовка в казках, байках.
Тоді Господиня іде шукати своїх гусей і заходить до Вовка. [Господиня:] Здоров, кум! [Вовк:] Здрастуй (з казки);
Ніхто не бачив, тільки зорі, Як ласий кум і шустрая кума Через садок попхались крадькома (Л. Глібов).
Проси́ти (кли́кати) в ку́ми див. проси́ти;
(1) Стрі́чні куми́ – перші зустрічні, яких запрошують бути кумами.
– Ви б, Олексію Івановичу, стрічних кумів узяли, – радять йому добрі приятелі (Панас Мирний).
◇ (2) Кум королю́, зі сл. бути – у виграшному становищі.
– Це ж сім десятин. Тоді я кум королю, – вголос міркує Євдоким Юренко (М. Стельмах);
Так Дем'ян узяв дурну бабу на шпуги: “За п'ятірку золоту – корову оддам, і будете з молоком і кум королю” (В. Дрозд);
(3) Кум королю́ і сват міні́стру – людина, що поводиться підкреслено незалежно, бундючно.
Приїхав сюди злидень злиднем.., а повернешся – кум королю і сват міністру (О. Шугай);
Тоді він був кум королю і сват міністру. І не було на нього ні управ, ні законів (Г. Тарасюк).
КУМ², КУМ-КУ́М, виг.
Звуконаслідування, що означає крик жаби.
В трясовині рахкає, кумкає. Це жаба. Рябе, мокре брязкальце. Кум, кум... Хто твій кум, пані ропухо? (Б.-І. Антонич);
Наловили [жаби] комарів, почали веселий спів: – Квок-квок! Кум-кум! (Н. Забіла);
* Образно. – Кум-кум! Кум-кум! Кум-кум! – запопадливо озвалося болото (В. Дрозд).
Значення в інших словниках
- кум — кум 1 іменник чоловічого роду, істота кум 2 вигук незмінювана словникова одиниця Орфографічний словник української мови
- кум — (для батьків дитини) хрещений батько, (для хрещених батьків) батько дитини; як зв. КУМЕ! ФАМ. голубе! брате! чоловіче! Словник синонімів Караванського
- кум — Хрещений батько по відношенню до хрещеної матері та батьків охрещеного Словник церковно-обрядової термінології
- кум — Кумась, кумець, кумочок, кумцьо, кумчик, кумчичок, нанашко (хрещений батько), хрещений Словник синонімів Вусика
- кум — Кум — kum — Kum – піски, піщані масиви, складені з перевіяного вітром алювію, рідше із продуктів вивітрювання щільних порід. Термін К. – загальний для всіх тюркських мов; як правило супроводжується прикметником, який означає колір та інш. Гірничий енциклопедичний словник
- кум — I -а, ч.; мн. куми, кумів. 1》 Хрещений батько стосовно до батьків хрещеника і хрещеної матері; батько дитини по відношенню до хрещеного батька і хрещеної матері. 2》 заст. Приятель (у звертанні). 3》 нар.-поет. Епітет вовка в казках, байках. 4》 жарг. Великий тлумачний словник сучасної мови
- кум — кум: ♦ я́кби знаття́, що в ку́ма пиття́ якщо б знати, що таке можливе, то зробив би (ст) ♦ добре кум говорить, лише́ криви́й рот ма́є про того, хто гарно говорить, але обманює (Франко) Лексикон львівський: поважно і на жарт
- кум — Годі куме їсти, бо не буде місця на пироги. Так остерігають лакомих, щоб не переїдалися. Де кум, а де коровай? Від христин до весілля дуже далеко. Доплутався на потемки до кума в комору. Пішов до кума красти, а удає, що заблудив. Приповідки або українсько-народня філософія
- кум — 1 (-а) ч.; крим. Оперативний працівник. // Начальник оперативної частини колонії. Перше побачення з людиною, яка глумливо називалася Лаврентієм Паличем, відбулося в кабінеті Старшого Кума. Так на блатному жаргоні називають начальника оперчастини зони (С. Словник жарґонної лексики української мови
- Кум — М. в Ірані, на зх. від оз. Намак; 543 тис. мшк.; святе місто іранських шиїтів; мета прощ; текстильна, скляна промисловість, ремесла (килими); музеї; вел. мечеть (XI-XII, XIX ст.), мавзолеї XIII-XVI ст. Універсальний словник-енциклопедія
- кум — ДРУГ (людина, зв'язана з ким-небудь довірою, відданістю, спільними поглядами, переконаннями, на яку можна в усьому покластися), БРАТ розм., ДРУЗЯ́КА розм.; ДРУЖИ́ЩЕ розм. (у звертанні); КУНА́К (у кавказьких горців); ПОБРАТИ́М, КАМРА́Т діал. (перев. Словник синонімів української мови
- кум — Кум, ку́ма, -мові, ку́ме! куми́, кумі́в Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
- кум — КУМ¹, а, ч.; мн. ку́ми́, ку́мі́в. 1. Хрещений батько по відношенню до батьків хрещеника і до хрещеної матері; батько дитини по відношенню до хрещеного батька і хрещеної матері. Був у нього.. Словник української мови в 11 томах
- кум — Кум, -ма м. Кумъ. То Хмельницький теє догадав, кумом його до себе прохав. Дума. Куми. Кумъ и кума вмѣстѣ. В кого діти мруть, то треба тому брати кумів стрічних. Ном. № 83. Неси ж в хату, а я верти кинусь за кумами. Шевч. 102. одкупні куми. Словник української мови Грінченка