кум

КУМ¹, а, ч. (мн. ку́ми́, ку́мі́в).

1. Хрещений батько по відношенню до батьків хрещеника і до хрещеної матері; батько дитини по відношенню до хрещеного батька і хрещеної матері.

Був у нього .. приятель, цилюрик, та ще й Марусин кум, вона в нього аж трьох діточок хрестила (Г. Квітка-Основ'яненко);

[Ковшик:] Опишіть, будь ласка, мого кума. Коли хочете, я вам про нього таке розкажу... (О. Корнійчук);

Жили в лугах та ярах віками. Кого не візьми – рідня: кум, сват, брат, племінник (Григорій Тютюнник);

Олелько, скінчивши снідати, вийшов на вулицю і відразу ж лоб у лоб зустрівся з кумом своїм Андрушком, що був боярським челядником (Ю. Винничук);

// мн. ку́ми́, і́в. Кум і кума разом.

– Неси ж [дитину] в хату, а я верхи Кинусь за кумами в Городище... (Т. Шевченко);

Ніяка вона не Маргарита, а Марта – то брехня, начебто куми чи священик наплутали й через те в метриці написано – Марта (Б. Антоненко-Давидович);

І вся решта близьких, своїх, рідних людей – дядьки, тітки, куми, всі разом, один біля одного, з'єднані одним підсвідомим чуттям спільної долі й недолі (У. Самчук).

2. заст. Приятель (у звертанні).

– В цій чарці твоє щастя, Максиме! Пий, куме! Пий, брате мій!.. (І. Багряний);

– Гей, куме! – гукає Хома до Романа Блаженка. – Ходіть-но до мене персиків їсти (О. Гончар);

– Був .. один міліціонер, молодий хлопець на газику. Каже: “Куме, поміряй мені радіацію” (Ю. Щербак).

3. нар.-поет. Назва вовка в казках, байках.

Тоді Господиня іде шукати своїх гусей і заходить до Вовка. [Господиня:] Здоров, кум! [Вовк:] Здрастуй (з казки);

Ніхто не бачив, тільки зорі, Як ласий кум і шустрая кума Через садок попхались крадькома (Л. Глібов).

Проси́ти (кли́кати) в ку́ми див. проси́ти;

(1) Стрі́чні куми́ – перші зустрічні, яких запрошують бути кумами.

– Ви б, Олексію Івановичу, стрічних кумів узяли, – радять йому добрі приятелі (Панас Мирний).

◇ (2) Кум королю́, зі сл. бути – у виграшному становищі.

– Це ж сім десятин. Тоді я кум королю, – вголос міркує Євдоким Юренко (М. Стельмах);

Так Дем'ян узяв дурну бабу на шпуги: “За п'ятірку золоту – корову оддам, і будете з молоком і кум королю” (В. Дрозд);

(3) Кум королю́ і сват міні́стру – людина, що поводиться підкреслено незалежно, бундючно.

Приїхав сюди злидень злиднем.., а повернешся – кум королю і сват міністру (О. Шугай);

Тоді він був кум королю і сват міністру. І не було на нього ні управ, ні законів (Г. Тарасюк).

КУМ², КУМ-КУ́М, виг.

Звуконаслідування, що означає крик жаби.

В трясовині рахкає, кумкає. Це жаба. Рябе, мокре брязкальце. Кум, кум... Хто твій кум, пані ропухо? (Б.-І. Антонич);

Наловили [жаби] комарів, почали веселий спів: – Квок-квок! Кум-кум! (Н. Забіла);

* Образно. – Кум-кум! Кум-кум! Кум-кум! – запопадливо озвалося болото (В. Дрозд).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me

кум

Значення в інших словниках