1. Словник української мови в 11 томах

кізка

КІ́ЗКА, и, ж. Зменш.-пестл. до коза́ 1, 2.

Коли б кізка не скакала, то б і ніжки не зламала (Укр.. присл.., 1955, 267);

[Преторіанець:] Дай шнурка, ми спутаємо кізку, щоб не брикала дуже (Л. Укр., II, 1951, 127);

*У порівн. Метнулась Харитя до мисника, легесенько, мов кізка, стрибнула на лаву (Коцюб., І, 1955, 13).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. кізка — кі́зка іменник жіночого роду, істота Орфографічний словник української мови
  2. кізка — -и, ж. Зменш.-пестл. до коза 1), 2). Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. кізка — КІ́ЗКА, рідко КО́ЗКА, и, ж. Зменш.-пестл. до коза́ 1, 2. Коли б кізка не скакала, то б і ніжки не зламала (прислів'я); [Преторіанець:] Дай шнурка, ми спутаємо кізку, щоб не брикала дуже (Леся Українка); Корабель ось-ось мав піти на дно... Словник української мови у 20 томах
  4. кізка — Кі́зка, -зки, -зці; кі́зки, кі́зок Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  5. кізка — Кізка, -ки ж. ум. отъ кова. 1) Козочка. Коли б кізка не скакала, то б і ніжки не зламала. Ном. № 7066. 2) Кнутъ, придѣланный къ козьей лапкѣ. Кізли. см. ковел. Словник української мови Грінченка