ловко
ЛО́ВКО, розм.
1. Присл. до ло́вкий.
[Василь:] Ну й дівчина ж! Як вона ловко співа, та як тонко та голосно (Кроп., II, 1958, 116);
Ловко й вправно орудує лопатою Грицько Погребняк, ніби земля сама слухається його (Собко, Нам спокій.., 1959, 154);
Мені навіть подобається, як він ловко нас обкрутив (Ю. Янов., II, 1958, 129).
2. у знач. присудк. сл. Уживається для вираження почуття приємності, задоволення, яке відчуває хто-небудь.
— Ух! — голосно крикнула вона й зашуміла з санчатами з горки. — Ось ходіть-но сюди — ловко, аж дух забиває! (Вас., І, 1959, 160);
— Як ловко! — стиха вигукнула Вутанька, чуючи, як тануть сніжинки на її розпашілих щоках, на віях (Гончар, II, 1959, 181).
◊ Ло́вко кому в чому — до лиця.
Кажуть, мені ловко в тій хустині, Хлопцю я сподобатися хочу (Забашта, Квіт., 1960, 135).
3. у знач. присудк. сл. Означає схвалення чого-небудь або несхвалення, з відтінком іронії.
Пішли [хлопці] грабувати пошту, а поліція знала про все і всіх накрила.. Ловко!.. (Коцюб., II, 1955, 243).
Значення в інших словниках
- ловко — ло́вко прислівник незмінювана словникова одиниця Орфографічний словник української мови
- ловко — див. гарно Словник синонімів Вусика
- ловко — діал. 1》 Присл. до ловкий. 2》 у знач. присудк. сл. Уживається для вираження почуття приємності, задоволення, яке відчуває хто-небудь. Ловко кому в чому — до лиця. Великий тлумачний словник сучасної мови
- ловко — ЛО́ВКО, розм. 1. Присл. до ло́вкий. [Василь:] Ну й дівчина ж! Як вона ловко співа, та як тонко та голосно (М. Кропивницький); – От голови! А як ловко співають [хлопці], не гірш, як ми було, ба навіть краще (О. Словник української мови у 20 томах
- ловко — ЛИ́ЧИТИ кому що, до чого (гармонувати із зовнішністю), ПАСУВА́ТИ кому що, до чого, ПІДХО́ДИТИ кому що, до чого, ДО ЛИЦЯ́ (БУ́ТИ ДО ЛИЦЯ́) кому що, у чому, ПРИСТАВА́ТИ кому що, до чого, розм., ЛО́ВКО кому в чому, розм., ІТИ́ (ЙТИ́) кому що, до чого, розм. Словник синонімів української мови
- ловко — Ло́вко нар. Хорошо; красиво. Словник української мови Грінченка