1. Словник української мови в 11 томах

ложка

ЛО́ЖКА, и, ж. Предмет столового прибору, яким набирають рідку або розсипчасту страву.

Присунулись гості до миски й почали носити страву з миски до рота, підкладаючи під ложку хліб, щоб не закапати скатірки (Коцюб., І, 1955, 44);

Сіли обідати в сінях круг столика. Мовчки сьорбали з ложок і думали — кожен про своє (Головко, І, 1957, 107);

// чого і без додатка. Кількість страви, набрана цим предметом.

Укинула Пріська ложку каші в рот; не пожувавши, ковтнула (Мирний, III, 1954, 47);

Мати з’їла дві-три ложки та й поклала ложку. Страва здалась їй несмачною (Коцюб., І, 1955, 15);

// перен., розм. Мала кількість, крапля чого-небудь.

Хіба не видно он по тій сумовитій корові, на хребті якої походжає ворона, що Гранчакові діти сидять без ложки молока? (Стельмах, І, 1962, 224).

◊ В ло́жці [води́] не спійма́ти (пійма́ти) кого — про хитру, спритну людину.

Сестра її там така, що і в ложці води не піймаєш (Барв., Опов.., 1902, 202);

Людина він досвідчена, хитра. Його і в ложці не спіймаєш… Такий, що з піску мотузки суче… (Руд., Остання шабля, 1959, 42).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. ложка — ло́жка іменник жіночого роду * Але: дві, три, чотири ло́жки Орфографічний словник української мови
  2. ложка — (велика) ополоник; (як міра) мала кількість, п! КРАПЛЯ. Словник синонімів Караванського
  3. ложка — Вареха, варешка, варишка, жиця (діал.), жичка, ківш, кірка, ковшик, корка, кривулечка (в загадці), кривулька, лижиця, лижка, лизя (дит.), лишка, лозя (дит.), лонька, ополоник, половник, черпак, черпачок Словник синонімів Вусика
  4. ложка — [ложка] -жкие, д. і м. лоз'ц'і, мн. ложкие/ ложки, ложок дв'і ложкие Орфоепічний словник української мови
  5. ложка — -и, ж. 1》 Предмет столового прибору, яким набирають рідку або розсипчасту страву. || чого і без додатка. Кількість страви, набрана цим предметом. || перен. розм. Мала кількість, крапля чого-небудь. 2》 мн. ложки. Російський народний музичний інструмент, що складається з двох дерев'яних ложок. Великий тлумачний словник сучасної мови
  6. ложка — ЛО́ЖКА, и, ж. Предмет столового прибору, яким набирають рідку або розсипчасту страву. – Ну, то сідайте, діду, беріть ложку та їжте, будьте в нас нині гостем (Т. Словник української мови у 20 томах
  7. ложка — ло́жка: ◊ ло́жка ду́бом стоїть про надто густу першу страву (ст): До спільного казана приходив додатковий харч, і “зупа” вже не була ріденька, але часто густа, що, як кажуть, “ложка дубом стояла” у ній (Загачевський) ◊ ложка з чу́бком міра сипких продуктів (м, ср, ст)||маґуля Лексикон львівський: поважно і на жарт
  8. ложка — Дали ложку, то дадуть і юшку. Дали більшу річ, то і меншу дадуть. І в ложці води утопив би. Дуже мстивий. І в ложці не спіймаєш. Дуже хитрий та проворний. Ложка мази, бочку меду замаже. Одно мале лихо може знівечити найбільше діло. Ложкою море не вичерпаєш. Неможливого не зробиш. Приповідки або українсько-народня філософія
  9. ложка — И, ж., муз. Домбра. І дівчата на ложці лабають. Словник сучасного українського сленгу
  10. ложка — син. весло, гриб. Словник жарґонної лексики української мови
  11. ложка — вли́ти в бо́чку ме́ду (в мед) ло́жку дьо́гтю. Зіпсувати все якоюсь незначною, але неприємною дрібницею. — Тарасенко наприкінці влив у бочку меду й ложку дьогтю: — А чи мав підліток злий умисел? (З газети). Фразеологічний словник української мови
  12. ложка — Ло́жка, -жки, -жці; ло́жки́, ло́жо́к Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  13. ложка — Ложка, -ки ж. Ложка. Коли мед, то й ложкою. Ном. № 4849. Його і в ложці не піймаєш. (Очень увертливъ). Ном. № 3022. Приміг би, — в ложці води утопив. (Такъ сильно ненавидить). Ном. № 3434. ум. ложечка. Я твоїй матінці не вгожу: помию лавочки — не біло, помию ложечки — не чисто. Чуб. V. 692. Словник української мови Грінченка