1. Фразеологічний словник української мови

ложка

вли́ти в бо́чку ме́ду (в мед) ло́жку дьо́гтю. Зіпсувати все якоюсь незначною, але неприємною дрібницею. — Тарасенко наприкінці влив у бочку меду й ложку дьогтю: — А чи мав підліток злий умисел? (З газети).

втопи́ти в ло́жці води́ кого і без додатка, перев. зі сл. гото́вий, ра́дий і т. ін. Завдати кому-небудь великих прикростей чи згубити когось з будь-якого приводу, через дрібниці. — На світі люде (люди) вороги одно другому. Одно другого готове продати ні за що ні про що; одно другого готове в ложці води втопити (І. Нечуй-Левицький); — Тетеря гетьмана тепер в ложці води втопив би. Обмотує його, як павук муху (Б. Лепкий); Бабуся Мотря лаялася: — Людці! За копійку в ложці води втоплять. На все село може кого хоч оббрехати (В. Козаченко); Чаплінський знову захихикав, але в цю ж мить його обличчя стало злим: — Схизмати раді б утопити мене в ложці води, але я пильную інтересів пана старости (П. Панч).

загляда́ти в ло́жку кому. Уважно, з цікавістю стежити, як хто-небудь їсть, що він їсть і т. ін. Герман любив обідати сам, так, щоб ніхто інший не сидів при його столі і .. не заглядав йому в ложку (І. Франко); — Трохи зачекаймо.— Люди саме обідають. Незручно заважати і заглядати їм у ложку (З усн. мови).

(і) в ло́жці води́ не спійма́єш (не пійма́єш) кого і без додатка. Хто-небудь дуже хитрий, спритний. Сестра її там така, що і в ложці води не піймаєш (Ганна Барвінок).

ло́жка дьо́гтю (в бо́чці ме́ду). Те невелике, що псує якусь справу, вигляд чого-небудь і т. ін. Отой огріх дійсно виявився ложкою дьогтю, бо прокинулась вона наступного дня з думкою про латку з бур’янів і докір Ніки (З газети).

ло́жкою не пої́сти. Дуже багато, велика кількість чого-небудь. — То він справді стільки грошви приніс, що ложкою не поїсть, доки жити буде? — поцікавився Жменяк (М. Томчаній).

не розмину́тися з ло́жкою, жарт. Прийняти запрошення до частування, погодитися щось з’їсти. (Василина:) Годуйся ж, чим Бог дав! (Яким:) Та вже з ложкою не розминуся, бо таки виголодався (Б. Грінченко).

як (коли́) мед, то й ло́жкою. Уживається для вираження надмірного прагнення до чогось, як вияв надмірності в чому-небудь; занадто. — Не все разом. На перший раз буде й цього. Як мед, то й ложкою,— промовив отець Харитін (І. Нечуй-Левицький); Що се виходить, “коли мед, то й ложкою”, але я не маю до кого вдатись і сподіваюсь, що ви мені вибачите мою напасність (Леся Українка).

як поло́ник між ло́жками, зі сл. заміша́тися, потрапля́ти і т. ін. Не в своє середовище, між чужих. Замішався, як полоник між ложками (Укр.. присл..).

Джерело: Фразеологічний словник української мови на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. ложка — ло́жка іменник жіночого роду * Але: дві, три, чотири ло́жки Орфографічний словник української мови
  2. ложка — (велика) ополоник; (як міра) мала кількість, п! КРАПЛЯ. Словник синонімів Караванського
  3. ложка — Вареха, варешка, варишка, жиця (діал.), жичка, ківш, кірка, ковшик, корка, кривулечка (в загадці), кривулька, лижиця, лижка, лизя (дит.), лишка, лозя (дит.), лонька, ополоник, половник, черпак, черпачок Словник синонімів Вусика
  4. ложка — [ложка] -жкие, д. і м. лоз'ц'і, мн. ложкие/ ложки, ложок дв'і ложкие Орфоепічний словник української мови
  5. ложка — -и, ж. 1》 Предмет столового прибору, яким набирають рідку або розсипчасту страву. || чого і без додатка. Кількість страви, набрана цим предметом. || перен. розм. Мала кількість, крапля чого-небудь. 2》 мн. ложки. Російський народний музичний інструмент, що складається з двох дерев'яних ложок. Великий тлумачний словник сучасної мови
  6. ложка — ЛО́ЖКА, и, ж. Предмет столового прибору, яким набирають рідку або розсипчасту страву. – Ну, то сідайте, діду, беріть ложку та їжте, будьте в нас нині гостем (Т. Словник української мови у 20 томах
  7. ложка — ло́жка: ◊ ло́жка ду́бом стоїть про надто густу першу страву (ст): До спільного казана приходив додатковий харч, і “зупа” вже не була ріденька, але часто густа, що, як кажуть, “ложка дубом стояла” у ній (Загачевський) ◊ ложка з чу́бком міра сипких продуктів (м, ср, ст)||маґуля Лексикон львівський: поважно і на жарт
  8. ложка — Дали ложку, то дадуть і юшку. Дали більшу річ, то і меншу дадуть. І в ложці води утопив би. Дуже мстивий. І в ложці не спіймаєш. Дуже хитрий та проворний. Ложка мази, бочку меду замаже. Одно мале лихо може знівечити найбільше діло. Ложкою море не вичерпаєш. Неможливого не зробиш. Приповідки або українсько-народня філософія
  9. ложка — И, ж., муз. Домбра. І дівчата на ложці лабають. Словник сучасного українського сленгу
  10. ложка — син. весло, гриб. Словник жарґонної лексики української мови
  11. ложка — Ло́жка, -жки, -жці; ло́жки́, ло́жо́к Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  12. ложка — ЛО́ЖКА, и, ж. Предмет столового прибору, яким набирають рідку або розсипчасту страву. Присунулись гості до миски й почали носити страву з миски до рота, підкладаючи під ложку хліб, щоб не закапати скатірки (Коцюб. Словник української мови в 11 томах
  13. ложка — Ложка, -ки ж. Ложка. Коли мед, то й ложкою. Ном. № 4849. Його і в ложці не піймаєш. (Очень увертливъ). Ном. № 3022. Приміг би, — в ложці води утопив. (Такъ сильно ненавидить). Ном. № 3434. ум. ложечка. Я твоїй матінці не вгожу: помию лавочки — не біло, помию ложечки — не чисто. Чуб. V. 692. Словник української мови Грінченка