лоскотно
ЛО́СКОТНО, ЛО́СКІТНО. Присл. до ло́скотний, ло́скітний.
Стою між тоненьким і довгим віттям… Воно лоскотно торкає чоло (М. Ол., Чуєш.., 1959, 58);
Лоскітно пахло в пасіці медом; Вони вийшли з машини. І одразу почули, як лоскітно й хвилююче пахне земля. Пахне талим снігом і першим дощем (Кучер, Трудна любов, 1960, 552);
Радість лоскотно тече Хлопцеві у груди (Воронько, Коли вирост. крила, 1960, 138);
// у знач. присудк. сл.
[Василь:] Оце тільки зараз, як згадав про неї, то ніби трохи защеміло і лоскотно стало в грудях (Кроп., II, 1958, 116);
Так гарно лоскітно їй усій, аж засміятися хочеться (Гончар, II, 1959, 252).
Джерело:
Словник української мови (СУМ-11)
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- лоскотно — ло́скотно прислівник незмінювана словникова одиниця Орфографічний словник української мови
- лоскотно — лоскітно. Присл. до лоскотний, лоскітний. || у знач. присудк. сл. Великий тлумачний словник сучасної мови
- лоскотно — ЛО́СКОТНО, ЛО́СКІТНО. Присл. до ло́скотний. Плакучі верби лоскітно торкалися Івасикового обличчя ніжними косами (О. Бердник); З лежанки стрибнув кіт, замурликав, потерся дівчині об ногу, їй, мабуть, стало лоскотно, вона відштовхнула кота... Словник української мови у 20 томах
- лоскотно — Ло́скотно, присл. Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
- лоскотно — Ло́скотно нар. Щекотно. Дитині лоскотно, воно й сміється. Чуб. III. 108. Словник української мови Грінченка