лускати

ЛУ́СКАТИ, аю, аєш, недок.

1. неперех. Розриватися, давати тріщини або лопатися (від натягання, розширення, тиснення тощо), видаючи різкі звуки.

Ракети лускали високо під хмарами, розсипаючися градом кривавих іскор (Фр., II, 1950, 62);

Ось капуста… Чеше трактор, тільки головки лускають… (Вишня, І, 1956, 131);

// Вкриватися тріщинами; репатися.

Робить [Проць] всеньке життя коло своєї латки землі, аж йому долоні лускають (Ю. Янов., І, 1954, 118);

Лускають бруньки на невисоких кленах і каштанах (Собко, Стадіон, 1954, 17).

◊ Лу́скає голова́ — дуже болить голова;

Лу́скати зі (зо) смі́ху — дуже весело, голосно сміятися.

Дівчата лускали зо сміху, штовхаючи одна одну ліктем (Коб., II, 1956, 54).

2. неперех. Утворювати сухі, різкі звуки, схожі на розриви або тріскання чого-небудь.

Край фірмана гайдук куняє, А фірман луска батогом (Фр., X, 1954, 336);

Газдині лускали руками і розповідали, що патрулі забрали від хати їх газдів (Черемш., Тв., 1960, 145);

Лускав інколи грім і гоготав по дебрях і верхах (Март., Тв., 1954, 304);

Десь недалеко лускали безладні постріли (Кач., II, 1958, 387).

◊ Моро́з лу́скає — дуже сильний мороз.

Було оце узимку, зимними деньми [днями], надворі мороз лускає (Вовчок, VI, 1956, 220).

3. неерех. Те саме, що луза́ти 1.

Він там стоїть, горіхи луска (Мирний, І, 1954, 82);

Дівчата в рясних стрічках лускають насіння та жартують (Гончар, II, 1959, 331).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me