лучити
ЛУ́ЧИТИ, чу, чиш, недок. і док., перех. і без додатка, розм. Цілитися в кого-, що-небудь.
Лучив корову, а попав ворону (Номис, 1864, № 1784);
Почали шари вкидати У ящик, хто куди хотів. Хто там за різку — кидай вправо, Хто проти неї — вліво луч (Мирний, V, 1955, 292);
// Те саме, що влуча́ти 1.
Уже стискає міцно коло ворог, Кулі чітко лучать в панцир (Еллан, І, 1958, 75);
Юнак з того робочого поріддя, Що цілить добре й лучить наповал (Бажан, Вибр., 1940, 110).
ЛУЧИ́ТИ, лучу́, лу́чиш, недок., перех., діал. Єднати.
Вони були майже вповні контрасти один супроти одного, і ся сила контрасту лучила їх докупи (Фр., IV, 1950, 305);
Найближчі стосунки лучили Грибоєдова з прогресивними грузинськими письменниками й діячами (Рильський, III, 1956, 380);
// З’єднувати.
Мандрівник задивився у синяву, що там десь далеко у безкраї лучила землю з небом (Оп., Іду.., 1958, 28).
Значення в інших словниках
- лучити — лу́чити дієслово недоконаного і доконаного виду цілитися розм. лучи́ти дієслово недоконаного виду єднати діал. Орфографічний словник української мови
- лучити — Лучити. Об’єднувати, поєднувати. Страшний хаос, який послідними часами запанував між нашою інтелігенциєю (особливо в Галичині), сей правдиво хоробливий розстрій наших народних сил... Українська літературна мова на Буковині
- лучити — 1) цілитися; влучати. 2) єднати, братати; з'єднувати, злучати, сполучати, р. получати. Словник синонімів Караванського
- лучити — див. цілитися Словник синонімів Вусика
- лучити — I луч`итилучу, лучиш, недок., перех., діал. Єднати. || З'єднувати. II л`учити-чу, -чиш, недок. і док., перех., і без додатка, розм. Цілитися в кого-, що-небудь. || Те саме, що влучати 1). Великий тлумачний словник сучасної мови
- лучити — ЛУЧИ́ТИ, лучу́, лу́чиш, недок., кого, що, діал. Єднати. Вони були майже вповні контрасти один супроти одного, і ся сила контрасту лучила їх докупи (І. Словник української мови у 20 томах
- лучити — лучи́ти об'єднувати, поєднувати (ст): Все є якісь справи, які нас лучать з іншими людьми (Авторка) Лексикон львівський: поважно і на жарт
- лучити — ВЛУ́ЧИТИ (УЛУ́ЧИТИ) (про людину — кидаючи щось або стріляючи, потрапляти в ціль; про стрілу, кулю і т. ін. — досягати цілі), ВЦІ́ЛИТИ (УЦІ́ЛИТИ), ПОЦІ́ЛИТИ, УДА́РИТИ (ВДА́РИТИ), ПОТРА́ПИТИ, ПОПА́СТИ, ЛУ́ЧИТИ розм., ВГАТИ́ТИ (УГАТИ́ТИ) розм. Словник синонімів української мови
- лучити — Лучити, -чу, -чиш гл. 1) Мѣтить, цѣлить, прицѣливаться. Лучив в ворону, а попав в корову. Ном. № 1784. Наберу я горстку, та й ногою тручу, сама добре знаю, що на біду лучу. Чуб. V. 3. 2) Соединять. Словник української мови Грінченка