1. Словник української мови в 11 томах

лучинник

ЛУЧИ́ННИК, а, ч. Підставка для лучини.

В хаті в глиняному лучиннику горять смільні дранки, перетлілі їхні шматки з шипінням падають в цеберко з водою (Стельмах, II, 1962, 348).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. лучинник — лучи́нник іменник чоловічого роду, істота Орфографічний словник української мови
  2. лучинник — -а, ч. Підставка для лучини. Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. лучинник — ЛУЧИ́ННИК, а, ч. Підставка для лучини. В хаті в глиняному лучиннику горять смільні дранки, перетлілі їхні шматки з шипінням падають в цеберко з водою (М. Стельмах). Словник української мови у 20 томах