1. Українська літературна мова на Буковині

лучити

Лучити. Об’єднувати, поєднувати. Страшний хаос, який послідними часами запанував між нашою інтелігенциєю (особливо в Галичині), сей правдиво хоробливий розстрій наших народних сил, що замість лучити всю нашу інтелігенцию до хосенної спільної народної праці, розбиває її на найдрібнійші атоми і роздуває, як то кажуть, на чотири вітри (Б., 1895, 7, 1); Цілею товариства є: Лучити руских православних сьвященників на Буковині задля взаїмної праці (Звідомл., 1914, 9)

// пол. łączyć -1) об’єднувати, поєднувати, 2) пов’язувати, зв’язувати.

Джерело: Українська літературна мова на Буковині в кінці XIX — на початку XX ст. на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. лучити — лу́чити дієслово недоконаного і доконаного виду цілитися розм. лучи́ти дієслово недоконаного виду єднати діал. Орфографічний словник української мови
  2. лучити — 1) цілитися; влучати. 2) єднати, братати; з'єднувати, злучати, сполучати, р. получати. Словник синонімів Караванського
  3. лучити — див. цілитися Словник синонімів Вусика
  4. лучити — I луч`итилучу, лучиш, недок., перех., діал. Єднати. || З'єднувати. II л`учити-чу, -чиш, недок. і док., перех., і без додатка, розм. Цілитися в кого-, що-небудь. || Те саме, що влучати 1). Великий тлумачний словник сучасної мови
  5. лучити — ЛУЧИ́ТИ, лучу́, лу́чиш, недок., кого, що, діал. Єднати. Вони були майже вповні контрасти один супроти одного, і ся сила контрасту лучила їх докупи (І. Словник української мови у 20 томах
  6. лучити — лучи́ти об'єднувати, поєднувати (ст): Все є якісь справи, які нас лучать з іншими людьми (Авторка) Лексикон львівський: поважно і на жарт
  7. лучити — ВЛУ́ЧИТИ (УЛУ́ЧИТИ) (про людину — кидаючи щось або стріляючи, потрапляти в ціль; про стрілу, кулю і т. ін. — досягати цілі), ВЦІ́ЛИТИ (УЦІ́ЛИТИ), ПОЦІ́ЛИТИ, УДА́РИТИ (ВДА́РИТИ), ПОТРА́ПИТИ, ПОПА́СТИ, ЛУ́ЧИТИ розм., ВГАТИ́ТИ (УГАТИ́ТИ) розм. Словник синонімів української мови
  8. лучити — ЛУ́ЧИТИ, чу, чиш, недок. і док., перех. і без додатка, розм. Цілитися в кого-, що-небудь. Лучив корову, а попав ворону (Номис, 1864, № 1784); Почали шари вкидати У ящик, хто куди хотів. Словник української мови в 11 томах
  9. лучити — Лучити, -чу, -чиш гл. 1) Мѣтить, цѣлить, прицѣливаться. Лучив в ворону, а попав в корову. Ном. № 1784. Наберу я горстку, та й ногою тручу, сама добре знаю, що на біду лучу. Чуб. V. 3. 2) Соединять. Словник української мови Грінченка