людоїд

ЛЮДОЇ́Д, а, ч.

1. Дикун, що їсть людське м’ясо.

Для мене, здається, готувався до свята справжній бенкет, так наче я мав апетит людоїда, або приїхав з голодного краю (Коцюб., II, 1955, 358);

Я читав колись про диких людоїдів, що живуть на австралійських островах, про те, які вони люті (Сам., II, 1958, 305);

*Образно. Мор, голод і війна — то страшні людоїди (Бор., Тв., 1957, 195);

*У порівн. Різким ривком відкинув [Солод] геть шинель і голий, мов дикун-людоїд, накинувся на Безкобиліна (Руд., Вітер.., 1958, 103);

// перен. Про надзвичайно жорстоку людину, схильну до насильства, вбивства.

Кати! кати! людоїди! Наїлись обоє, Накралися; а що взяли На той світ з собою? (Шевч., І, 1951, 249);

В тій Німеччині рейвах: метушаться людоїди, в дзвони дзвонять, бога просять свого фашистського (Ю. Янов., І, 1954, 81);

// Уживається як лайливе слово.

Дяк потріпує навіть старих і благочестивих дідів.. усякими непотрібними словами: анциболами, харцизниками, людоїдами, шибениками і усякими безумними словами (Н.-Лев., IV, 1956, 168).

2. Персонаж казок, що поїдає людей (частіше дітей).

Далі старший людоїд і каже: — Ну, сідай, хлопче, та повечеряй з нами, бо після вечері ми тебе самого з’їмо (Вас., II, 1959, 437).