1. Словник української мови в 11 томах

лютити

ЛЮТИ́ТИ, лючу́, люти́ш, недок., перех. Доводити до розлюченості, гніву; дуже сердити.

Шарлота щось бомкнула, а панотець не розумів. Його це зачало лютити (Март., Тв., 1954, 297);

Розуміння власного безсилля якось зарадити справі лютило найбільше (Собко. Звич. життя, 1957, 246).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. лютити — люти́ти дієслово недоконаного виду Орфографічний словник української мови
  2. лютити — Гнівати, сердити. Словник синонімів Караванського
  3. лютити — лючу, лютиш, недок., перех. Доводити до розлюченості, гніву; дуже сердити. Великий тлумачний словник сучасної мови
  4. лютити — ЛЮТИ́ТИ, лючу́, люти́ш, недок., кого. Доводити до розлюченості, гніву; дуже сердити. Шарлота щось бомкнула, а панотець не розумів. Його це зачало лютити (Л. Мартович); Розуміння власного безсилля якось зарадити справі лютило найбільше (В. Собко). Словник української мови у 20 томах
  5. лютити — ЛЮТИ́ТИ (дуже сердити, доводити до крайнього гніву), РОЗЛЮ́ЧУВАТИ, РОЗЛЮТО́ВУВАТИ, РОЗ'ЯРЯ́ТИ, ОЗВІ́РЮВАТИ розм., БІСИ́ТИ розм. рідше. — Док.: розлютува́ти, розлюти́ти, роз'ю́ши́ти, роз'яри́ти, озві́рити, збіси́ти, осатани́ти розм. рідше. Словник синонімів української мови
  6. лютити — Лю́тити, -чу, -тиш гл. Сердить, раздражать. Желех. Словник української мови Грінченка