лютити

ЛЮТИ́ТИ (дуже сердити, доводити до крайнього гніву), РОЗЛЮ́ЧУВАТИ, РОЗЛЮТО́ВУВАТИ, РОЗ'ЯРЯ́ТИ, ОЗВІ́РЮВАТИ розм., БІСИ́ТИ розм. рідше. — Док.: розлютува́ти, розлюти́ти, роз'ю́ши́ти, роз'яри́ти, озві́рити, збіси́ти, осатани́ти розм. рідше. Він не здобув кохання Олесі, і свідомість своєї безпорадності перед дівчиною часом лютила його (М. Ю. Тарновський); Мовчанка ще дужче розлючує його (А. Хижняк); Ми думали, що биття озвірить учителя, розсердить, розлютить його (І. Франко); Розмовляли (відвідувачі) по-мадярськи, і це мене ще більше роз'юшило (переклад С. Масляка); Летить (Турн), щоб потрошить Троян; І роз'ярив дружину злую (І. Котляревський); Ізмалечку бісять мене дармоїди (І. Муратов); Відмовилась (наречена) од подарунка, хоч як не вмовляв її хлопець. Ця впертість збісила парубка (М. Стельмах). — Пор. се́рдити.

СЕ́РДИТИ (викликати почуття гніву), ГНІВИ́ТИ, ГНІ́ВАТИ, ПРОГНІВЛЯ́ТИ, ЗЛИ́ТИ, ЗЛОСТИ́ТИ, ОЗЛО́БЛЮВАТИ, ОЗЛОБЛЯ́ТИ. — Док.: розсе́рдити, осе́рдити рідше розгніви́ти, розгні́вати, прогніви́ти, прогні́вати, погніви́ти, угнівити (вгніви́ти) рідше розізли́ти, обізли́ти, озли́ти, озлоби́ти. А ввечері мій Ярема (От хлопець звичайний!), Щоб не сердить отамана, Покинув Оксану (Т. Шевченко); З ким жити, того не гнівити (прислів'я); Ще злить мене сей культ празникування, все одно як культ вінчання (Леся Українка); Незрозуміла Гальванескова балаканина дратувала й злостила її (Ю. Смолич); (Одарка:) Йому, бач, співи на думці, а до мене й не забалака!.. Чим я тебе прогнівила?.. (М. Кропивницький). — Пор. 2. дратува́ти, люти́ти.