лютий

ЛЮ́ТИЙ¹, а, е.

1. Хижий, кровожерний, злий (про звіра, тварину).

— І що воно за звірюка? — думав він.. — А люте, мабуть?.. Лютіше вовка!.. (Мирний, І, 1949, 170);

Мали вони трьох хлопців, працювали скопом, рано прокидались і рано лягали, а на ніч випускали на вали лютих псів (Скл., Святослав, 1959, 20);

// Який виражає хижість.

Приснився я собі самому У дебрі голосно-німій. Я йшов у пралісі густому Під лютий ляск гримучих змій (Рильський, III, 1961, 292);

// Безжалісно жорстокий, нещадний (про людину).

— Веселися, лютий кате, Проклятий! проклятий! (Шевч., І, 1963, 249);

— Чи ти запаніла, розлучнице люта, влізши до моєї хати, що сидиш, мов княгиня, закопиливши губу? (Коцюб., І, 1955, 72);

На кілька років залишати Орисю з лютою мачухою ніяк не хотілось (Головко, II, 1957, 515);

// Який виражає або в якому виявляється жорстокість, нещадність.

Люті очі [Грегора] блищали, неначе в звіра (Н.-Лев., III, 1956, 276);

Через ворота вони [Степан з дукачем] схопилися в люті обійми, підважуючи один одного, перетискаючи тіло і дерево (Стельмах, II, 1962, 11);

// Доведений до розлюченості, гніву; дуже сердитий.

Параска вернулася з ломакою в руках. Люта — вона кинулась на сина (Мирний, IV, 1955, 116);

Семенові страшно навіть було дивитися на нього. Отаким лютим і водночас розгубленим він іще ніколи не бачив його в житті (Шиян, Баланда, 1957, 65);

// Який виражає розлюченість, гнів.

В свічаді відбивалися заплакані очі, розтріпане волосся, лютий, непритомний погляд і щоки червоні від сліз та гніву (Л. Укр., III, 1952, 540);

Іван підійшов до пана й спідлоба блиснув лютими очима (Чорн., Визвол. земля, 1959, 26).

2. Який приносить надзвичайно тяжкі страждання, муки.

І мене в неволі лютій Інколи згадайте (Шевч., І, 1951, 379);

— Найгірша для мене ся люта година! Не любить мене чарівниця-дівчина! (Л. Укр., І, 1951, 111);

Навік минуло врем’я люте, З плечей упав тягар століть (Рильський, III, 1961, 99);

// Надзвичайно сильний і невимовно тяжкий.

На віку Всі люде бачать лихо, сину. Але такого, мій єдиний, Такого лютого ніхто, Ніхто і здалека не бачив, Як я, лукавий (Шевч., II, 1963, 270);

Стугоніла, розвиваючись од лютого болю, голова (Стельмах, II, 1962, 180).

3. Надзвичайної сили вияву (про мороз, негоду тощо).

— Зима люта! — вимовила. — Куди ви мене женете? (Вовчок, II, 1955, 272);

Зима тисяча дев’ятсот двадцять четвертого року була сніжна й дуже сувора. Люті морози доходили краю й не попускали (Довж., І, 1958, 471);

Все те жере огонь, то своїм широким, лютим полум’ям, то своїми гострими язиками — лиже (Мирний, І, 1949, 309);

І крізь вогонь, крізь бурю люту, йдучи до світлої мети, достойним сином їхнім [батьків] бути і, як вони, перемогти (Сос., II, 1958, 486).

4. розм. Сповнений самозабуття; повний, цілковитий (про чиюсь відданість певній справі тощо).

Нащо всі дива світу, .. якщо це їй, його ясочці, уже не потрібне? Нащо, нарешті, він сам, ..і його праця тяжка, і його люта відданість ділу? (Гончар, Тронка, 1963, 306).

ЛЮ́ТИЙ², того, ч. Другий календарний місяць року.

Цілий січень була чудова погода..; в лютому вже не так (Л. Укр., V, 1956, 397);

17 лютого 1897 року Ленін вирушив на сибірське заслання (Біогр. Леніна, 1955, 35).