лютий

ЛЮ́ТИЙ¹, а, е.

1. Хижий, кровожерний, злий (про звіра, тварину).

– І що воно за звірюка? – думав він .. – А люте, мабуть?.. Лютіше вовка!.. (Панас Мирний);

Мали вони трьох хлопців, працювали скопом, рано прокидались і рано лягали, а на ніч випускали на вали лютих псів (С. Скляренко);

// Який виражає хижість.

Приснився я собі самому У дебрі голосно-німій. Я йшов у пралісі густому Під лютий ляск гримучих змій (М. Рильський);

// Безжалісно жорстокий, нещадний (про людину).

– Веселися, лютий кате, Проклятий! проклятий! (Т. Шевченко);

– Чи ти запаніла, розлучнице люта, влізши до моєї хати, що сидиш, мов княгиня, закопиливши губу? (М. Коцюбинський);

На кілька років залишати Орисю з лютою мачухою ніяк не хотілось (А. Головко);

// Який виражає або в якому виявляється жорстокість, нещадність.

Люті очі [Грегора] блищали, неначе в звіра (І. Нечуй-Левицький);

Через ворота вони [Степан з дукачем] схопилися в люті обійми, підважуючи один одного, перетискаючи тіло і дерево (М. Стельмах);

// Доведений до розлюченості, гніву; дуже сердитий.

Параска вернулася з ломакою в руках. Люта – вона кинулась на сина (Панас Мирний);

Семенові страшно навіть було дивитися на нього. Отаким лютим і водночас розгубленим він іще ніколи не бачив його в житті (А. Шиян);

// Який виражає розлюченість, гнів.

В свічаді відбивалися заплакані очі, розтріпане волосся, лютий, непритомний погляд і щоки червоні від сліз та гніву (Леся Українка);

Іван підійшов до пана й спідлоба блиснув лютими очима (С. Чорнобривець).

2. Який приносить надзвичайно тяжкі страждання, муки.

І мене в неволі лютій Інколи згадайте (Т. Шевченко);

– Найгірша для мене ся люта година! Не любить мене чарівниця-дівчина! (Леся Українка);

Навік минуло врем'я люте, З плечей упав тягар століть (М. Рильський);

// Надзвичайно сильний і невимовно тяжкий.

На віку Всі люде бачать лихо, сину. Але такого, мій єдиний, Такого лютого ніхто, Ніхто і здалека не бачив, Як я, лукавий (Т. Шевченко);

Стугоніла, розвиваючись од лютого болю, голова (М. Стельмах).

3. Надзвичайної сили вияву (про мороз, негоду і т. ін.).

– Зима люта! – вимовила. – Куди ви мене женете? (Марко Вовчок);

Зима .. була сніжна й дуже сувора. Люті морози доходили краю й не попускали (О. Довженко);

Все те жере огонь, то своїм широким, лютим полум'ям, то своїми гострими язиками – лиже (Панас Мирний);

І крізь вогонь, крізь бурю люту, йдучи до світлої мети, достойним сином їхнім [батьків] бути і, як вони, перемогти (В. Сосюра).

4. розм. Сповнений самозабуття; повний, цілковитий (про чиюсь відданість певній справі і т. ін.).

Нащо всі дива світу, .. якщо це їй, його ясочці, уже не потрібне? Нащо, нарешті, він сам, .. і його праця тяжка, і його люта відданість ділу? (О. Гончар).

◇ Гі́рше [від] [лю́тої] сме́рті див. гі́рше;

(1) Метну́ти лю́ті і́скри з оче́й (д) див. мета́ти.

ЛЮ́ТИЙ², того, ч.

Другий календарний місяць року.

Цілий січень була чудова погода..; в лютому вже не так (Леся Українка);

Була зима, місяць лютий добігав кінця, березень видався гірший від лютого, вергало снігом, било дощами (У. Самчук);

Скільки разів я клялася собі, що приїду тут погуляти взимку, десь в лютому місяці, коли на дворі так бридко, що жодна собацюра і хвоста за двері не виставить (І. Карпа).