лікоть
ЛІ́КОТЬ, ктя, ч.
1. Місце з’єднання плечової кістки з кістками передпліччя, де згинається рука.
Чи не цей то Микитка, Що по лікті свитка? (Чуб., V, 1874, 67);
Крізь витерті рукави пошарпаної свитки світились лікті (Коцюб., І, 1955, 34).
На лі́ктях, розм. — плазом.
— Ми.. всю Трансільванію на ліктях перечовгали (Гончар, III, 1959, 206).
◊ Лі́кті [собі́] куса́ти (гри́зти) — досадувати на непоправність чогось, шкодувати за загубленим.
Катря йому [Павлові] законна дружина.. Хай шаленіє Соломія та кусає собі лікті (Кучер, Трудна любов, 1960, 319);
— Багатії вже й лікті кусають, що мене обрали (Збан., Сеспель, 1961, 274);
Почуття́ лі́ктя-про товариську підтримку в чому-небудь.
Почуття ліктя серед наших людей знайшло яскравий прояв у прагненні підтягати відстаючих до рівня передових (Рад. Укр., 3.ІV 1962, 3);
Чу́ти лі́коть чий — відчувати товариську підтримку в чому-небудь.
Перон тече людським потоком мимо. Та чує кожен з трьох плече і лікоть побратима (Дор., Три богатирі, 1959, 4).
2. Частина рукава одягу, що облягає місце, де згинається рука.
У неї були продерті лікті, либонь ніколи було й залатати (Л. Укр., III, 1952, 707).
3. Старовинна міра довжини, приблизно в півметра.
Поруччя було невисоке, півтора ліктя понад вулицею (Фр., III, 1950, 31).
Значення в інших словниках
- лікоть — Міра довжини (приблизно 77 см.) [VI] — міра довжини, 1/2 метра [XIII] Словник з творів Івана Франка
- лікоть — лі́коть іменник чоловічого роду Орфографічний словник української мови
- лікоть — Лі́коть, ло́кіть. 1. Міра довжини, дорівнює 78 см. Савка дивився ласими очима на полотно, що майже сріблом блищало біллю проти сонця. Його око кушніра зараз зміркувало і змірило, скільки ліктів там буде і скільки варте (Коб. Українська літературна мова на Буковині
- лікоть — [л’ікот'] -кт'а, ор. -ктеим, м. (на) -кт'і, р. мн. -кт'іў Орфоепічний словник української мови
- лікоть — -ктя, ч. 1》 Місце з'єднання плечової кістки з кістками передпліччя, де згинається рука. Почуття ліктя — про товариську підтримку в чому-небудь. 2》 Частина рукава одягу, що облягає місце, де згинається рука. "Тенісний" лікоть мед. Великий тлумачний словник сучасної мови
- лікоть — ЛІ́КОТЬ, ктя, ч. 1. Місце з'єднання плечової кістки з кістками передпліччя, де згинається рука. Чи не цей то Микитка, Що по лікті свитка? (П. Чубинський); Крізь витерті рукави пошарпаної свитки світились лікті (М. Словник української мови у 20 томах
- лікоть — Давня одиниця виміру довжини, визначена довжиною частини руки (від суглоба ліктя до кінця середнього пальця), різної величини. Універсальний словник-енциклопедія
- лікоть — відчува́ти плече́ (лі́коть) кого, чиє (чий) і без додатка. Мати чиюсь підтримку, допомогу. (Дремлюга:) Головне — щоб в тебе вірили. А коли не відчуваєш плеча, то й світ тобі не раз галушкою здасться (О. Корнійчук). чу́ти плече́ і лі́коть кого. Фразеологічний словник української мови
- лікоть — ЛІ́КОТЬ (місце згину руки, де з'єднується плечова кістка з кістками передпліччя), ЛО́КІТЬ діал. Ярина підбігла до вікна, розчинила його й схилилась на лікті (О. Десняк); Рукава трохи не доходили до локтів (Панас Мирний). Словник синонімів української мови
- лікоть — Лі́коть, лі́ктя, лі́ктеві, -тем, на лі́кті; лі́кті, лі́ктів, -ктям Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
- лікоть — рос. локоть давня міра довжини, яка дорівнює приблизно довжині ліктьової кістки людини. На українських землях Л. мав у різний час 455- 495 мм, У Західній Україні в народному вжитку Л. побутував ще на початку XX ст. Eкономічна енциклопедія