лікоть

ЛІ́КОТЬ, ктя, ч.

1. Місце з'єднання плечової кістки з кістками передпліччя, де згинається рука.

Чи не цей то Микитка, Що по лікті свитка? (П. Чубинський);

Крізь витерті рукави пошарпаної свитки світились лікті (М. Коцюбинський);

Він один сидить на кам'яних брилах – сидить, обіпершись ліктями на коліна й звісивши голову на груди (І. Багряний);

Хрюкнувши з нетерплячки, я почав орати зелений килим ліктями й колінами (А. Крижанівський).

2. Частина рукава одягу, що облягає місце, де згинається рука.

У неї були продерті лікті, либонь ніколи було й залатати (Леся Українка);

Сиджу якось біля воріт і зашиваю діру на лікті, аж тут пресвітер Григорій підходить і сідає коло мене на землі. – Латаєш? (І. Білик).

3. Старовинна міра довжини, приблизно в півметра.

Правди на ніготь, а прибавиться на лікоть (Номис);

Поруччя було невисоке, півтора ліктя понад вулицею (І. Франко);

Ген там – за сто ліктів від корабля – грається зграйка дельфінів (О. Бердник);

Сукно у давнину міряли на лікті та сажні (з навч. літ.).

(1) На лі́ктях, розм. – плазом.

Боляче дивитись було, як Духнович, .. мусив знов іти, кидатись в пилюку, повзти по гарячому, розпеченому сонцем плацу .. на ліктях долаючи відстань до тієї кобили, що пасеться десь аж на виднокрузі (О. Гончар).

◇ Відчува́ти (чу́ти) плече́ (лі́коть) див. відчува́ти;

Куса́ти (гри́зти) собі́ (рідко свої́) лі́кті (рідко па́льці) див. куса́ти;

(2) Лі́коть у лі́коть – один біля одного; поруч.

Князь Володимир дивився на людей, яких привели до нього вої з сторожі, що лежала цієї ночі лікоть у лікоть у полі (С. Скляренко);

Твердохліб зрадів, знайшовши у натовпі Сміливця. Тепер вони трималися лікоть в лікоть, щоб не загубитися (А. Хижняк).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me

лікоть

Значення в інших словниках