мара
МАРА́, и́, ж.
1. Істота або предмет, що уявляється комусь; привид, примара.
[Богомолка:] Я не тінь. Перехрестись, коли не забула хреститись: я не щезну. Я не мара (Н.-Лев., II, 1956, 453);
Радянського воїна обмацували руками, щоб пересвідчитися, чи це не видіння, не мара, не сон! (Чорн., Визвол. земля, 1950, 106);
*Образно. Мара безземелля.., що була зникла на якийсь час, знов з’явилась і стала перед ним у грізній постаті (Коцюб., І, 1955, 117);
*У порівн. А мати, їх сердешна мати, Немов з хреста сьогодні знята, .. Сидить бліда, немов мара (Стар., Поет. тв., 1958, 67);
Так-то мертвою марою Місяць круг Землі іде І віщує нам собою Той кінець, що Землю жде (Сам., І, 1958, 80);
// Образ, що виникає уві сні; сновидіння.
Весь сон одігнали [соловейки], усю дрему й мару (Вовчок, І, 1955, 345);
Очевидячки дня зливалися з сонними марами ночі — і лякали його (Мирний, І, 1954, 325).
2. розм. Міфічна істота, найчастіше в образі злої потворної чаклунки; уособлення нечистої сили.
Пішов я, ледве дибаю, а тут ще анахтемська мара водить почала (Стор., І, 1957, 113);
Вона плакала та примовляла крізь сльози: де та смерть її заподілася, що не прийде до неї при лихій годині!.. Ні, заховала її від смерті якась мара (Коцюб., І, 1955, 39);
// збірн. Нечиста сила.
[Кость:] А дивіться, справді якось немов сумно стало… Оце саме, мабуть, всяка мара заворушилась (Вас., III, 1960, 176).
◊ (Мара́ його́ (її́, їх і т.ін.) зна́є де (куди́ і т. ін.) — те саме, що Чорт його́ (її́, їх і т. ін.) зна́є де (куди́ і т. ін.) ( див. чорт).
А мара його знає, де він ся подів (Сл. Гр.);
Напуска́ти (напусти́ти, насила́ти, наслати і т. ін.) мару́ на кого — заворожувати кого-небудь, напускати чари на когось.
Шасть у хату Явдоха Зубиха, їх приятелька, конотопська відьма, що сама таку мару на них напустила і двері від них сховала (Кв.-Осн., II, 1956, 215);
Що за мара́! — те саме, що Що за чорт! ( див. чорт).
— Що за мара! — подумав Йон, перебираючи ногами та скоса поглядаючи на дівчину, — я її перше не бачив, здається… (Коцюб., І, 1955, 231);
Яко́ї мари́ — те саме, що Яко́го чо́рта ( див. чорт).
— До коваля? Серед ночі? Якої мари? — здивувався Юрко (Козл., Ю. Крук, 1957, 359).
3. тільки мн., рідко. Мрії.
— Дев’ята година, а я сиджу та й марами бавлюся, мов закоханий! — скрикнув він (Фр., VIII, 1952, 378);
Він.. заплющив очі, усміхаючись на ходу. О мрії-мари!.. (Довж., І, 1958, 87).
Значення в інших словниках
- мара — пек тобі ма́ро !: фу ты бѣсъ ! [ІФ,1890] Словник з творів Івана Франка
- мара — мара́ іменник жіночого роду, істота Орфографічний словник української мови
- мара — Привид, примара, привиддя; (сонна) сновиддя; ЕТН. нечиста сила, відьма; марище, марюка; мн. МАРИ, мрії, марення, поет. сни. Словник синонімів Караванського
- мара — див. привид Словник синонімів Вусика
- мара — -и, ж. 1》 Істота або предмет, що уявляється комусь; привид, примара. || Образ, що виникає уві сні; сновидіння. 2》 розм. Міфічна істота, найчастіше в образі злої потворної чаклунки; уособлення нечистої сили. || збірн. Нечиста сила. 3》 тільки мн., рідко. Мрії. Великий тлумачний словник сучасної мови
- мара — МАРА́, и́, ж. 1. Істота або предмет, що уявляється комусь; привид, примара. [Богомолка:] Я не тінь. Перехрестись, коли не забула хреститись: я не щезну. Я не мара (І. Нечуй-Левицький); Пропадь, маро, розвійся, щезни!... Словник української мови у 20 томах
- мара — Кому, як мара, йому, як зоря. Одній людині хтось може дуже не подобатися, а для іншої людини ця особа є найкращою. Лихому мара, а доброму справа. Лихому смерть, а доброму життя. Мара би тебе взяла. Прокльон з побажанням смерті. Приповідки або українсько-народня філософія
- мара — як (мов, ні́би і т. ін.) (та) мара́. 1. Уживається для вираження неприязні до когось. Дмитренко, як мара та, сидів над його (Чіпчиною) душею, чигав, як шуліка, коли Чіпка пристане на його раду (Панас Мирний). 2. Хто-небудь дуже брудний, неохайний і т. ін. Фразеологічний словник української мови
- мара — ПРИ́ВИД (дух перев. померлого, який привиджується людям забобонним або з хворобливою уявою), ПРИВИ́ДДЯ рідше, ПРИМА́РА, МАРА́, МАНА́, ТІНЬ, ПОТОРО́ЧА розм., ПРИЧУ́ДА розм., ФАНТО́М книжн., ВІ́ЗІЯ книжн., МРІ́Я заст., ОБМА́РА діал., МАНІЯ́ діал. Словник синонімів української мови
- мара — Мара́, -ри́, -рі́, -ро́ю, -ро́! Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
- мара — Мара, -ри ж. 1) Призракъ, привидѣніе. Вони ж, бачивши його, що ходить по морю, думали, що се мара. Єв. Мр. VI. 49. Василина з'явилась і счезла, як мара. Левиц. І. Що ж се таке? Се не мара, моя се мати і сестра. Шевч. 340. Словник української мови Грінченка