1. Фразеологічний словник української мови

мара

як (мов, ні́би і т. ін.) (та) мара́. 1. Уживається для вираження неприязні до когось. Дмитренко, як мара та, сидів над його (Чіпчиною) душею, чигав, як шуліка, коли Чіпка пристане на його раду (Панас Мирний). 2. Хто-небудь дуже брудний, неохайний і т. ін. Після гри він був як мара. Швидше б під душ. Відпочити (З газети).

Джерело: Фразеологічний словник української мови на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. мара — пек тобі ма́ро !: фу ты бѣсъ ! [ІФ,1890] Словник з творів Івана Франка
  2. мара — мара́ іменник жіночого роду, істота Орфографічний словник української мови
  3. мара — Привид, примара, привиддя; (сонна) сновиддя; ЕТН. нечиста сила, відьма; марище, марюка; мн. МАРИ, мрії, марення, поет. сни. Словник синонімів Караванського
  4. мара — див. привид Словник синонімів Вусика
  5. мара — -и, ж. 1》 Істота або предмет, що уявляється комусь; привид, примара. || Образ, що виникає уві сні; сновидіння. 2》 розм. Міфічна істота, найчастіше в образі злої потворної чаклунки; уособлення нечистої сили. || збірн. Нечиста сила. 3》 тільки мн., рідко. Мрії. Великий тлумачний словник сучасної мови
  6. мара — МАРА́, и́, ж. 1. Істота або предмет, що уявляється комусь; привид, примара. [Богомолка:] Я не тінь. Перехрестись, коли не забула хреститись: я не щезну. Я не мара (І. Нечуй-Левицький); Пропадь, маро, розвійся, щезни!... Словник української мови у 20 томах
  7. мара — Кому, як мара, йому, як зоря. Одній людині хтось може дуже не подобатися, а для іншої людини ця особа є найкращою. Лихому мара, а доброму справа. Лихому смерть, а доброму життя. Мара би тебе взяла. Прокльон з побажанням смерті. Приповідки або українсько-народня філософія
  8. мара — ПРИ́ВИД (дух перев. померлого, який привиджується людям забобонним або з хворобливою уявою), ПРИВИ́ДДЯ рідше, ПРИМА́РА, МАРА́, МАНА́, ТІНЬ, ПОТОРО́ЧА розм., ПРИЧУ́ДА розм., ФАНТО́М книжн., ВІ́ЗІЯ книжн., МРІ́Я заст., ОБМА́РА діал., МАНІЯ́ діал. Словник синонімів української мови
  9. мара — Мара́, -ри́, -рі́, -ро́ю, -ро́! Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  10. мара — МАРА́, и́, ж. 1. Істота або предмет, що уявляється комусь; привид, примара. [Богомолка:] Я не тінь. Перехрестись, коли не забула хреститись: я не щезну. Я не мара (Н.-Лев. Словник української мови в 11 томах
  11. мара — Мара, -ри ж. 1) Призракъ, привидѣніе. Вони ж, бачивши його, що ходить по морю, думали, що се мара. Єв. Мр. VI. 49. Василина з'явилась і счезла, як мара. Левиц. І. Що ж се таке? Се не мара, моя се мати і сестра. Шевч. 340. Словник української мови Грінченка