мара

МАРА́, и́, ж.

1. Істота або предмет, що уявляється комусь; привид, примара.

[Богомолка:] Я не тінь. Перехрестись, коли не забула хреститись: я не щезну. Я не мара (І. Нечуй-Левицький);

Пропадь, маро, розвійся, щезни! Для вас верхи й ліси безмежні, а дім мій мирний залишіть! (Б.-І. Антонич);

Отже, все лише вигадка: й отой гість у шкіряній шапці, й наші бесіди в кімнаті нічного притихлого будинку. Все вигадка, все мара... (І. Білик);

* Образно. Мара безземелля.., що була зникла на якийсь час, знов з'явилась і стала перед ним у грізній постаті (М. Коцюбинський);

* У порівн. А мати, їх сердешна мати, Немов з хреста сьогодні знята, .. Сидить бліда, немов мара (М. Старицький);

// Образ, що виникає уві сні; сновидіння.

Весь сон одігнали [соловейки], усю дрему й мару (Марко Вовчок);

Очевидячки [привиди] дня зливалися з сонними марами ночі – і лякали його (Панас Мирний);

Що ж це? Країна снів, нікчемна мара має таку владу над людиною? (О. Бердник).

2. розм. Міфічна істота, найчастіше в образі злої потворної чаклунки; уособлення нечистої сили.

Пішов я, ледве дибаю, а тут ще анахтемська мара водить почала (О. Стороженко);

Вона плакала та примовляла крізь сльози: де та смерть її заподілася, що не прийде до неї при лихій годині! .. Ні, заховала її від смерті якась мара (М. Коцюбинський);

– Дивно, дивно! Мені видалося: звідти зирнула мара в жовтих шибках (В. Барка);

– Йди ти до мене, чортова маро! .. А той самий голос відказав: – Прийду, як настане пора! (Ю. Винничук);

// збірн. Нечиста сила.

[Кость:] А дивіться, справді якось немов сумно стало... Оце саме, мабуть, всяка мара заворушилась (С. Васильченко);

По болоту бродила прозоро-сива, зіткана з туману, Мара і малих бісенят у поділ сорочки збирала (В. Дрозд).

3. тільки мн., рідко. Мрії.

– Дев'ята година, а я сиджу та й марами бавлюся, мов закоханий! – скрикнув він (І. Франко);

Він .. заплющив очі, усміхаючись на ходу. О мрії-мари!.. (О. Довженко).

◇ (1) Мара́ його́ (її́, їх і т. ін.) зна́є – те саме, що Бог (Госпо́дь, чорт, дия́вол, біс, ді́дько, кат, хто, чума́, сатана́, враг і т. ін.) його́ (тебе́, їх і т. ін.) зна́є (зна), що (куди́, як, які́ і т. ін.) (див. бог).

А мара його знає, де він ся подів (Сл. Б. Грінченка);

Сам він якийсь неприємний; мара його знає чому (М. Трублаїні);

Напуска́ти (насила́ти і т. ін.) / напусти́ти (насла́ти і т. ін.) мару́ див. напуска́ти;

(2) Що за мара́! – те саме, що Що за чорт? (див. чорт).

– Що за мара! – подумав Йон, перебираючи ногами та скоса поглядаючи на дівчину, – я її перше не бачив, здається... (М. Коцюбинський);

Він різко повернувся. Нікого в кімнаті, крім нього самого, не було. Що за мара? (В. Лис);

(3) Як (мов, ні́би і т. ін.) [та] мара́:

а) уживається для вираження неприязні до когось.

Дмитренко, як мара та, сидів над його [Чіпчиною] душею, чигав, як шуліка, коли Чіпка пристане на його раду (Панас Мирний);

б) хто-небудь дуже брудний, неохайний і т. ін.

А він і правда, як мара. Забородатів, обірваний, брудний, худющий і сумний (Микита Чернявський);

– А я молода була, то така модниця, страх. Усе на каблучках і накрашена. То тепер як мара ходжу. Все в майці, джинсах (Н. Сняданко);

(4) Яко́ї мари́, фам. – уживається для вираження незадоволення чиїмись діями, намірами і т. ін.; чому, навіщо, з якої причини.

[Микола (до Штефана):] Де Варвара? [Штефан:] Як і щоранку, не знати якої мари в ліс на коні повіялася! (Я. Галан);

– До коваля? Серед ночі? Якої мари? – здивувався Юрко (П. Козланюк).

МА́РА, и, ж.

Великий гризун родини свинкових, що має задні лапи коротші за передні й мешкає в Південній Америці.

Патагонська мара може пробігти велику відстань. Максимальна швидкість руху гризуна цього виду складає близько 45 км/год. (з наук.-попул. літ.);

Довжина тіла мари становить 50–75 см, вага від 9 до 18 кілограмів. І в плечах вона немаленька – до 45 см. Отакий цікавий гризун (з газ.).