1. Словник української мови в 11 томах

марнота

МАРНОТА́, и́, ж. Абстр. ім. до ма́рний¹ 3; марність, суєтність.

[Мартіан:] Не заслужив я слів таких від тебе. Се просто марнота й дрібна досада в тобі говорять (Л. Укр., III, 1952, 279);

Руїни сірі. Галки на стіні Сидять, мов судді марноти людської (Рильський, III, 1961, 274).

◊ Марнота́ марно́т — те, що не має ніякого значення, цінності; суєта суєт.

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. марнота — марнота́ іменник жіночого роду Орфографічний словник української мови
  2. марнота — Суєта, марність, суєтність. Словник синонімів Караванського
  3. марнота — -и, ж. Абстр. ім. до марний I 3); марність, суєтність. Великий тлумачний словник сучасної мови
  4. марнота — МАРНОТА́, и́, ж. 1. Абстр. ім. до ма́рний 3; марність, суєтність. Краса – то омана, а врода – марнота, жінка ж богобоязна – вона буде хвалена! (Біблія. Пер. І. Огієнка); [Мартіан:] Не заслужив я слів таких від тебе. Словник української мови у 20 томах
  5. марнота — марнота́ марно́т. Те, що не має ніякого значення, цінності; щось неважливе, другорядне, непотрібне, дріб’язкове і т. ін. Усе то марнота марнот, а час іде, і немає сподіваних результатів (З газети). Фразеологічний словник української мови
  6. марнота — Марнота, -ти ж. 1) Суета, суетность. Угор. 2) Малость, ничтожная вещь. Словник української мови Грінченка