матовий

МА́ТОВИЙ¹, а, е.

1. Позбавлений блиску, глянцю; протилежне блискучий 1.

Марта зблідла. Очі її з блискучих стали матові (Н.-Лев., І, 1956, 384);

Матовим сріблом біліють дахи на будинках (Л. Укр., І, 1951, 163);

Знаєте ви білі рожі? Ті звичайні, ..котрих листки ані не улискуються [вилискуються], ані не колють, а так собі — звичайні, матові (Коб., III, 1956, 9);

Хукав [Т. Шевченко] на вкрите лаком місце. Лак від дихання ставав на короткий час матовим (Ільч., Серце жде, 1939, 134);

// Неяскравий, тьмяний (про світло, освітлену поверхню).

Хмари вганяють по небі. Світло місячне стає раз ясне, то знов матове (Стеф., II, 1953, 45);

// Блідий, без рум’янця (про обличчя).

Темно-русяве волосся [Ядзі] прекрасно гармоніювало з її білим матовим лицем і темно-голубими очима (Кобр., Вибр., 1954, 89);

Чорне волосся [судді Дубровського].. посивіло на висках, а чорні, довгі вилискуваті вуси спускаються вниз.., відтіняючи матову блідість рівно виголеного обличчя (Коч., І, 1956, 117);

// перен. Приглушений, нерізкий (про звуки, голос).

Стримуючи ридання, на матовому грудному тембрі закінчила [М. Заньковецька ] фінальну сцену невеличким монологом (Минуле укр. театру, 1953, 110);

Матовий голос.

2. Непрозорий, укритий матом ( див. мат²2) (про скло та скляні вироби).

Колись у тім віконці були шиби з грубого, матового скла (Фр., VII, 1951, 20);

Чисті білі стіни. Під стелею — красива люстра з матовими плафонами (Ткач, Арена, 1960, 29).

МА́ТОВИЙ², а, е. Стос. до мата ( див. мат¹).

Король і слон або король і кінь не можуть створити матової позиції (Перша книга шахіста, 1952, 54);

Матова ситуація.