машталір
МАШТАЛІ́Р, а, ч., заст. Візник.
Мій машталір, в’яхавши на двір, поминув мазанку і зупинив коней біля рубленої хати (Стор., І, 1957, 225);
Дрібно цокотять по брукові колеса відкритого ландо, туго натягує віжки машталір (М. Ол., Леся, 1960, 94).
Джерело:
Словник української мови (СУМ-11)
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- машталір — машталі́р іменник чоловічого роду, істота візник арх. Орфографічний словник української мови
- машталір — -а, ч., заст. Конюх, кучер. Великий тлумачний словник сучасної мови
- машталір — А, ч., заст. Візник. Вологою гіркою сполощем кришталі, поки махне рукою байдужий машталір. (ЗД: 137). Словник поетичної мови Василя Стуса
- машталір — МАШТАЛІ́Р, а, ч., заст. Візник. Мій машталір, в'їхавши на двір, поминув мазанку і зупинив коней біля рубленої хати (О. Стороженко); Дрібно цокотять по брукові колеса відкритого ландо, туго натягує віжки машталір (М. Олійник). Словник української мови у 20 томах
- машталір — ВІЗНИ́К (людина, яка править кіньми звичайно у найманій підводі, найманому екіпажі), КУ́ЧЕР, ПОГО́НИЧ, ЛОМОВИ́К (той, хто перевозить важкі вантажі); БИНДЮ́ЖНИК (БЕНДЮ́ЖНИК) розм. (той, хто перевозить вантажі на биндюгах); ХУ́РЩИК розм., ВІЗНИ́ЦЯ заст. Словник синонімів української мови
- машталір — Машталі́р, -лі́ра; -лі́ри, -рів Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
- машталір — Машталір, -ра м. Конюхъ; кучеръ. Словник української мови Грінченка