машталір
ВІЗНИ́К (людина, яка править кіньми звичайно у найманій підводі, найманому екіпажі), КУ́ЧЕР, ПОГО́НИЧ, ЛОМОВИ́К (той, хто перевозить важкі вантажі); БИНДЮ́ЖНИК (БЕНДЮ́ЖНИК) розм. (той, хто перевозить вантажі на биндюгах); ХУ́РЩИК розм., ВІЗНИ́ЦЯ заст., ВІЗНИ́ЧИЙ заст., ФУ́РМАН заст., ХУ́РМАН заст., ЗБІРЖА́К заст., ЗБІ́РЖА заст., ЗБІРЖА́НИК заст., МАШТАЛІ́Р заст., БАЛАГУ́ЛА заст., ФІ́РМАН діал., ВІЗНИ́КА діал.; ДРОГА́ЛЬ діал. (той, хто перевозить вантажі на дрогах). — Чи повезете мене до села оце зараз? — спитав я візника. — А чом же?.. До вечора вже й на місці будете, — говорив погонич (І. Нечуй-Левицький); Кучери позлазили з козел, дехто підійшов до знайомих (Панас Мирний); Биндюжник з дровами прямує до центру міста (П. Панч); — Тпрр! — спинив несподівано візниця коней (Л. Яновська); Фурман гукнув на коней, тарантас виїхав з брами (Л. Дмитерко); Хурман порався з фаетоном (М. Коцюбинський); Наум зараз шатнувсь, найняв збіржаника (Г. Квітка-Основ'яненко); Туго натягує віжки машталір (М. Олійник); Заплатив балагулі й привіз доктора з міста (П. Козланюк); Правив візника плечастий, усатий (Марко Вовчок).
Значення в інших словниках
- машталір — машталі́р іменник чоловічого роду, істота візник арх. Орфографічний словник української мови
- машталір — -а, ч., заст. Конюх, кучер. Великий тлумачний словник сучасної мови
- машталір — А, ч., заст. Візник. Вологою гіркою сполощем кришталі, поки махне рукою байдужий машталір. (ЗД: 137). Словник поетичної мови Василя Стуса
- машталір — МАШТАЛІ́Р, а, ч., заст. Візник. Мій машталір, в'їхавши на двір, поминув мазанку і зупинив коней біля рубленої хати (О. Стороженко); Дрібно цокотять по брукові колеса відкритого ландо, туго натягує віжки машталір (М. Олійник). Словник української мови у 20 томах
- машталір — Машталі́р, -лі́ра; -лі́ри, -рів Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
- машталір — МАШТАЛІ́Р, а, ч., заст. Візник. Мій машталір, в’яхавши на двір, поминув мазанку і зупинив коней біля рубленої хати (Стор., І, 1957, 225); Дрібно цокотять по брукові колеса відкритого ландо, туго натягує віжки машталір (М. Ол., Леся, 1960, 94). Словник української мови в 11 томах
- машталір — Машталір, -ра м. Конюхъ; кучеръ. Словник української мови Грінченка